Розділ XXIV. Степова фауна, верблюди, навала сарани, таблиці цін на працю та післямова авторки

У них є звичай давати сіль у великих кількостях своїм стадам, відвозячи їх навесні на пагорби, де рослинна їжа є солоною, а після повернення дають їм сіль двічі або тричі на тиждень протягом усього літа. Взимку тим, кого виганяють на відкритий степ, загрожує велика небезпека загинути через сніговий замет. Через це прийнято змішувати кілька кіз з вівцями, оскільки останні під час сильних снігових бур завжди біжать перед вітром і губляться в ямах і ямах Степу, але кажуть, що кози очолюють їх і відвертають від небезпеки. Усі отари, для яких можна пастися в горах, переганяють туди протягом зимових місяців. Тут, хоча на око здається, що трави для їжі мало або зовсім немає, вони зазвичай почуваються добре, будучи захищеними від холодних вітрів. Протягом сезонів, які вони проходять у горах, їх двічі на тиждень ведуть до солоної води; а оскільки трава не така соковита, як трава в Англії, і в її найбільш зеленому стані висихає природа, виявляється необхідним виганяти зграї до прісної води двічі на день протягом року. Вовна, яку виробляють звичайні татарські вівці, після всіх цих клопотів і витрат, коштує від тридцяти до тридцяти п'яти копійок за оку, або близько пенні за фунт. Вівця зазвичай дає від двох з половиною до трьох з половиною фунтів, більшість з яких за якістю трохи краща, ніж козяча шерсть.