Гірські татари завжди мають підкованих коней, а степові несуть ці витрати лише на далекі подорожі. Їхній спосіб взування дуже не схожий на наш і (принаймні для передніх лап) вимагає співпраці двох чоловіків. Мотузка прив'язана до хребта коня і перекинута на його спину. Один із чоловіків, потягнувши за це, тримає ногу, а інший лагодить черевик. Щоб підняти задні лапи, їх прив'язують до хвоста. Oxen are always thrown down to be shod; цю операцію зазвичай виконують болгари, але дуже рідко практикують татари.
Інтер'єр татарської ковальської кузні аж ніяк не являє собою ту сцену діяльності, яку ми звикли бачити у себе в країні.
Вогонь розводять у круглому отворі в центрі цеху, а сильфон кладуть плазом на землю, знизу видовбують отвір для надходження повітря. Вони виготовлені з двома ручками, лише одна з яких зазвичай використовується, половина уваги оператора зайнята його трубкою, яку татарин вважає надто важливою, щоб відмовлятися від неї для звичайної справи. Коваль, чиє кріплення розташоване на зручній висоті, сидить на землі, як і його помічник, який дме в міхи; третій, який забиває залізо, займає таке ж зручне положення; отже, та робота, яка в Англії вимагає зусиль найсильніших і найспортивніших, виконується татарином без шкоди для його легкості та комфорту. Проте, якщо говорити про просто міцність виготовлення, ми знаходимо, що лемеші, заковані таким чином, надзвичайно добре виконані та міцні.
Усі сільськогосподарські роботи виконуються волами, за винятком молотьби, яка зазвичай виконується кіньми. З огляду на грубу та варварську форму, у якій сконструйовані їхні плуги, часто потрібно сім пар волів, щоб зруйнувати стару траву. При другій або третій оранці використовують дві, три або чотири пари волів. Вони обробляють цих тварин, поки їм не виповниться двадцять років, і вважають марнотратством вбивати їх, поки вони ще здатні до праці. Щоб вони якнайшвидше могли заробити на своє прожиття, їх заривають у плуг уже у віці двох років. Татарські воли малі й потворні, а більш примітні розміром і красою, які часто бачать у Криму, привозяться з південних губерній Росії, зокрема з Полтавського уряду. Корови дають невелику кількість молока, можливо, через сухість ґрунту. Кращими вважаються представники німецької породи.