Розмір підлоги залежить від кількості коней, які будуть використовуватися для обмолоту. Коли потрібно виконати цю операцію, їх прив’язують мотузкою в ряд до стійки, яка стоїть у центрі. Коли коні рухаються навколо, мотузка обертається навколо стовпа, і коли вони наближаються до нього, ця мотузка швидко знімається з шиї ближнього коня до коня, що стоїть поза ним, і вони обертаються ще раз у протилежному напрямку, доки він не розмотується і не намотується знову. Якщо очікується, що зерно добре обмолотиться, то снопи (які розташовуються тісними рівними колами) кладуть на підлогу в пропорції по сто на кожного коня.
У болгар є дивне знаряддя, зроблене з кременю, закріпленого в дерев’яній рамі, яке вони використовують під час обмолоту, водячи ним по зерну; але це не такий швидкий метод, як у татар.
У цих останніх є звичай, як під час сінокосів, так і під час жнив, чекати, поки всі в селі закінчать косити, перш ніж хтось почне нести додому свою частку: таким чином активніші та працьовиті часто страждають за неробу. Цей період року є найбільш важким і неприємним для власників маєтків, на яких проживають ці селяни. Вони змушені бути постійно напоготові, стежити за встановленою часткою врожаю, оскільки татари мають у своєму розпорядженні стільки хитрощів і хитрощів і вживають усіх можливих засобів, щоб обдурити. Хоча загалом це тиха й нешкідлива раса, яка не схильна до насильства чи відкритого грабунку, вони не можуть протистояти будь-якій перспективній спокусі крадіжки. Через надзвичайну лінь їхнього характеру вони завжди цінують більше придбання, яке коштує їм лише трохи хитрості, ніж те, що змушує їх оплачувати фізичну працю. Таким чином, пограбувати фрукти чи дрова в сусідньому саду набагато приємніше для татарина, ніж піти рубати дрова в лісі за кілька миль, хоча дозвіл на це коштує йому дрібниць, заявлена ціна — п’ятдесят копійок (приблизно п’ять персів), стільки, скільки може захопити пара волів.
Ці ліси привозять до Каффи, на відстань близько двадцяти миль, і там продають за чотири-п'ять карбованців вантажем. Останнє, я вважаю, приблизно середня ціна, але в найсуворішу зиму продається до восьми рублів, а я навіть чув і десять, але дуже рідко. Собівартість завжди залишається фіксованою — п'ятдесят копійок.
З цього їх характеру можна зробити висновок, що вони найгірші робітники у світі; і справді, англійський майстер нетерплячим поглядом спостерігає за повільним, неохочим, незацікавленим способом, у який більшість із них взялися за свою роботу. Копання в сидячому положенні є, мабуть, кращим зразком татарської промисловості.