Я БУВ присутній на похованні старої жінки, яка померла в селі Карагосс. Ця церемонія зазвичай відбувається приблизно через дванадцять годин після смерті. Коли люди, призначені для участі в похороні, зібралися, тіло винесли з дому і поклали на перешкоду. Після того, як він був добре випраний, навколо нього було складено трохи нової грубої білизни, зшитої разом у відповідні для цієї мети довжини, і нарешті його накрили найкращим кафтаном і пелісом покійного. Потім носії винесли труп із сараю, де готувалися, і поклали його на землю на невеликій відстані. Мулла та кілька чоловіків, яких найняли співати, зібралися навколо нього, і було піднесено кілька коротких молитв, під час яких жінки уважно стояли за кілька кроків від місця. Після завершення молитви та співу носії піднімали бар'єр (який був прикріплений до дуже довгих жердин, щоб дозволити чотирьом-п'ятьом чоловікам нести його, як спереду, так і позаду), і рушили в дуже швидкому темпі, майже бігу. Жінки миттєво заплакали й завили і з голосним лементом пішли за трупом на край села.
Оскільки швидкість, з якою просувалися носії, невдовзі розігріла й втомила їх, їх замінили інші селяни, які всі йшли в ногу й ні на мить не переривали процесію своїми змінами. Священик і кілька чоловіків з іншого села були присутні на конях. Прийшовши до могили, яку готували на відкритому Степу, тіло поклали на землю, а люди зібралися навколо нього, молячись, як і раніше. Під час молитви вони піднімають руку, ніби читаючи з неї, а наприкінці молитви проводять однією долонею над чолом або обома вниз по обидва боки обличчя. Після того, як ця частина церемонії закінчилася, усі вони відійшли на невелику відстань і, сівши в кільце, були прочитані муллою та деякими іншими особами.