Одного разу я запитав одного татарина, чи паспорти, видані мертвим, видавали всім без розбору; і коли він відповів ствердно, я запитав його далі, чи можна добросовісно надавати прихильність таким особам, як відомий грабіжник чи вбивця? «Ми віримо, — сказав він, — що ніхто не є таким поганим, як те, що в ньому не можна знайти чогось хорошого, і що душа залишатиметься в пеклі лише до тих пір, поки вона не спокутує гріхи, вчинені в цьому житті, або поки Магомет не заступиться за неї достатньо». Татари вшановують річницю смерті своїх родичів, тоді всі жінки та дівчата села відвідують могилу. Найближчі родичі залишаються читати і молитися навколо нього близько години, а інші жінки розташовуються на деякій відстані. Після завершення молитви всі сідають разом біля могили, після чого серед учасників роздають млинці та кращий хліб. Я був присутній на одній із таких церемоній: у померлої жінки залишилося п’ятеро дітей, двоє старших із яких (дівчата чотирнадцяти та шістнадцяти років) дуже сумували через її втрату. За дванадцять місяців їхній батько знову одружився, і його друга дружина стала одним із учасників. Невдовзі він розлучився з цією жінкою через погану вдачу, і з тих пір він одружений на третій.
Піст Орози є дуже суворим, його дотримуються з однаковою суворістю як багаті, так і бідні.
Вона полягає, як відомо, у утриманні від їжі та пиття від сходу до заходу сонця. Коли він припадає на час жнив, чоловіки часто не можуть працювати через його виснажливий вплив. Вони миють обличчя і навіть полощуть рот водою, але, хоч і пересохлі від спраги, і непритомніють від втоми, ніколи не наважуються проковтнути й краплі.
Їм також відмовляють у улюбленому розвазі куріння, і лише після того, як вони повністю опустяться до ліжка хвороби, вони зможуть отримати будь-яке звільнення від цих обрядів.
На своїх двох байрамах, один з яких слідує за цим постом, вони насолоджуються всіма веселощами, на які здатне татарське життя. При цих нагодах селянство більшості навколишніх сіл відвідує свого мурзу. Під час їхньої першої зустрічі відбувається велика церемонія, кожна особа підходить до нього по порядку, стає на одне коліно, цілує його руку та прикладає її до чола. Потім вони сідають без розбору, і майже не помічають будь-якої різниці в ранзі між ними. Він пригощає їх кавою та щербетом, останнім є їхній улюблений напій, і це просто грубий мед, змішаний з водою. Ще один, і я вважаю, єдиний міцний алкоголь, який їм дозволений, називається буза: його готують або з рису, або з пшона. і від цього, кажуть, вони час від часу сильно п'яніють; але пияцтво дуже рідкісне явище серед татар у Криму, і я вважаю, що ніколи не є звичним.