Дівчата миттєво схопили її й, голосно кричачи, намагалися втримати її від жінок, які, борючись з ними, силкували її відштовхнути. Ця сцена тривала до тих пір, поки наречена майже не постраждала від їхнього безглуздя, бо вона знепритомніла від постійних зусиль і жару натовпу; але це, можна сказати, закінчило змагання, оскільки вони були змушені дати їй місце й повітря, щоб вона ожила, і через деякий час після того, як вона одужала, жінки офіційно заволоділи своїм новим товаришем. Тоді вони почали фарбувати їй пальці, нігті на ногах, а потім і волосся, яке, зв’язавши, нарешті залишилося спочивати. За весь час, поки я був там, вона не показувала обличчя; і взагалі я помітив, що якщо хтось каже татарській дівчині, що нібито вона збирається заміж, вона негайно вибігає з кімнати і ніколи не буде говорити з незнайомцем на цю тему.
Участь священика в церемонії, я вважаю, дуже незначна: він відвідує дім батька нареченої і питає у її вікні, чи погоджується вона на шлюб. Якщо вона відповідає ствердно, він читає коротку молитву про еякуляцію, благословляє подружжя в ім’я пророка й усамітнюється. За це він отримує подарунок значної вартості; кінь, або вівця, або гроші.
Основна церемонія відбувається в день, коли наречену привозять додому в дім чоловіка; а потім запрошуються головні відвідувачі. Їжа, пиття та танці під музику барабана та волинки складають найбільшу частину розваг, поки кавалькада не вирушить зустрічати наречену. Її завжди зустрічають на кордоні садиби, де живе наречений, разом з усіма гостями, які проводять даму до її майбутнього житла.
У дорозі група утворює веселе та жваве зібрання, у якому він, кого в Англії назвали б щасливою людиною, є єдиною людиною, яка не виглядає веселою. Одягнений у свій найгірший костюм, з неголеним обличчям і, мабуть, погано верхи, він їде верхи там, де його найменше помітно, тоді як друг веде для нього ще одного коня*, який завжди багато прикрашений. Коли сторона, яка супроводжує наречену, прибуває на місце зустрічі, мати або хтось із подружжя, який керує справами, спочатку робить цінний подарунок особі, яка веде коня, який, якщо це буде шаль, як це зазвичай буває, пов’язується на шиї тварини. Після цього роздають багато маленьких грубо вишитих хусток і шматочки льону або грубої бавовни, за які гості змагаються на кінних перегонах. * На весіллі Афсута Челебі це був гарний черкеський кінь, за якого він дав п'ятсот рублів; сідло й атрибути коштують на триста дорожче.