У маєтках у Криму немає прикріплених до них рабів; ті, однак, з інших округів Південної Росії, що знаходяться в руках приватних власників, продаються як великоросійські маєтки, разом з рабами; хоча я вважаю, що у всіх випадках їх кількість була набагато меншою, ніж у Польщі чи Власній Росії, і ніколи не перевищувала або рідко досягала 500. Коли ці маєтки продавалися або надавалися власникам, вони купувалися за дуже низькими ставками, від п’яти до десяти копійок за десайта, з умовою, що одна душа чоловічої статі, або один віл, корова, кінь, кобила або дві вівці на десайта, були покласти на них, запасти майно.
Навряд чи можна сказати, що хами, або селяни, становлять таку частину власності, як те, що вони є самою власністю; коли продаються маєтки такого роду, зазвичай вказуються хами, їхні сім’ї, дружини та діти, а також відповідний вік усіх. Звичайно, земля, худоба та інвентар включені; але все це розглядається як об’єкти нижчого значення, і часто не так багато, як згадується в «особливому стані». Є два шляхи, якими власник землі отримує прибуток від своєї землі. Перший — тяжкою працею своїх хамів, і в цьому випадку село ділиться на дві частини, одна — для утримання хамів, їхніх сімей, худоби тощо. а інша половина змушена працювати для свого пана; і це на його вибір: або витягти половину банди села, працювати регулярно щодня від кінця року до кінця року, або викликати все його населення; у цьому випадку вони працюють через день для нього, а інший – для себе; але це рідко практикується.
Другий спосіб, за допомогою якого господар отримує прибуток від своїх хамів, - це подушний податок.
Це набагато вигідніше для самих хамів, але гірше для інтересів лорда; але воно майже повсюдно поширене серед великих і багатих власників.
Однотипність життя в Криму, особливо для господаря, який мешкає в країні, схожа на глибоку тишу озера, яку рідко порушує хіба що якийсь пролітаючий птах, який може потішити одинокого спостерігача на його берегах, але мало впливає на його мирних мешканців. Радість на свято серед селян або випадковий візит якогось урядовця (який, знайшовши зручним ночівлю на дивані, а не в своєму калеску на Степу, тому час від часу навідується до власника), є подіями найбільшого масштабу, і вони викликають стільки метушні в сім’ї, де вони відбуваються, що на час може зменшити насолоду для цих членів, які через тривалу звичку схильні до безперервної бездіяльності.