Головні міста Криму можуть похвалитися розміщенням для мандрівника набагато кращим, ніж зазвичай у внутрішній частині Росії; оскільки є трактери, або заїжджі двори, утримувані окремими особами майже кожної нації, які приїжджають туди. Правда, в російському місті, під час посту їхньої церкви, бенкетувати може бути важко; мандрівник, що йде в російську корчму, не може сподіватися нічого кращого, ніж кислий суп і конопляне масло; у грецького чи болгарського хана він може мати стільки вина чи бренді, скільки забажає, і, можливо, отримати хліб, оливки чи ікру; те саме можна сказати про вірменських ханів; у французьких, італійських чи німецьких заїжджих дворах він може сподіватися, що буде краще: у всякому разі, вони не відмовляться, як єврейська господиня, закип’ятити йому воду для чаю або приготувати таку продовольство, яку дозволяє місто; тим більше вони відмовлять йому в користуванні тарілками, ножами та виделками, якими єврейка рідко постачатиме його, щоб заборонена їжа не потрапила повз губи її гостя, і тоді жодна вода не зможе відмити це чисто, яке, за законом Мойсея, було таким чином осквернено. Ці зауваження, однак, можуть ввести в оману очікування мандрівника на південному узбережжі, оскільки я говорю лише про внутрішні міста; і той, хто прагне насолодитися своїм природним або класичним смаком, блукаючи його прекрасними краєвидами, знайде в хатині гірського татарина своє найкраще житло, а також таку просту їжу, яку вони можуть дати, вільно доступну йому. Однак їхня привітність, можливо, значно посилюється, якщо вони виявляють, що він не козак (так вони називають росіян загалом), який, здебільшого, будучи підлеглими урядовцями, відвідує їх час від часу, самі по собі неприємні, і вважається їхнім найгіршим платником.
Це змушує мене говорити про пости. Рейлі каже, що при ханах татарські посади були вільними, оскільки ці князі покривали всі понесені ними витрати. З часів панування росіян вони були поставлені на таку саму основу, як і всі інші посади імперії, і татари зобов’язані підтримувати їх за свій власний рахунок». Стосовно цього питання він дуже неправий. Мандрівник на південному узбережжі, безперечно, оснащений кіньми та провідником від татар; для цього потрібен звичайний паспорт і сплачується звичайна ціна; але поштові станції громадських доріг Криму, як і по всій Росії, орендують росіяни, і вони отримують дуже значний прибуток, частково чесними засобами, а частково витонченістю, в якій багато хто добре вміє.