вони з усією обережністю намагаються уникнути змішування своїх продуктів харчування чи посуду з тим, що є несвятим. Російські власники маєтків (перебувають у Криму) здебільшого вважають зручнішим у всіх відношеннях і відповідно до своїх обставин дотримуватися посту; але більш заможні дотримуються його по-різному: одні зберігають перший і останній тиждень, а інші зовсім нехтують ним; і, можливо, це можна вважати одним із доказів того, що теперішній вік стає більш освіченим, оскільки молодша частина сімей починає дивитися з дуже сумнівним оком на ефективність цього самозречення, яке веде до зла, а не до добра.
Російський священик завітав до нас разом з деякими друзями під час Великого посту, і мені стало шкода, що ми не маємо нічого подати йому, що, як я думав, він би з’їв, окрім маринованої риби; однак він незабаром позбавив мене цього жалю і, куштуючи те, що їли інші, сказав: «Ми так само добре, як і ви, розуміємо природу посту; не те, що потрапляє в рот, опоганює людину, чи не так? але все ж таки?» немає необхідності, щоб усі бачили так ясно». Мені казали, що його ясність зору частіше погіршується через випивку, ніж їжу; однак ті, хто менш ліберальний, ніж він, ніколи не думають про утримання від пияцтва чи будь-якого іншого нестриманого бажання; і те самозречення, яке може п'ять-шість тижнів утримуватися від тваринної їжі, як очікується, загладить порушення всіх решти каталогу гріхів. «Слава Богу», — сказав убивця єврейської сім’ї на трактері «Карагос», побожно перехрестившись і сказавши: «Слава Богу, я ніколи не порушував посту!» Росіянин вважає необов’язковим заходити до своєї комірчини, щоб пропонувати свої ранкові чи вечірні проповіді великій Істоті, якій він поклоняється; але робить це завдяки втручанню якогось святого, чия картина висить у кутку його кімнати. вітальня, якій він вклоняється і, перехрестившись, молиться тихим або нечутним голосом, незалежно від того, скільки людей його оточує. Це, як публічне визнання його віри, хоч би як заслуговувалося, має свої вади; і я часто зазначав, що принаймні два з його почуттів не були зайняті церемонією, яку він виконував, а саме: зір і почуття; перший блукає до інших предметів, а другий схвильований тією маленькою тваринкою., яка, здається, ділить з володарем землі володіння російського селянина.
Під час урочистості публічного богослужіння, в якому всі як одна сім’я об’єднуються в поклонінні та молитві, або в приватній побожності, наші серця надто часто холодні й блукають: чи не знайдемо ми тоді нових перешкод у публічній молитві, коли ті, хто навколо нас, не виконують того самого обов’язку? Росіянин ніколи не проходить повз церкви, вірніше образу святого, якому церква освячена, не перехрестившись; однак неефективність цього зовнішнього несення хреста багато засвідчена в усіх його творах.