Болгарський пастух веде бродячий і невлаштований спосіб життя, пересуваючись скрізь, де він знаходить пасовище для своїх овець, і будуючи своє тимчасове і самотнє житло, іноді в лісі, а іноді на невеликій відстані від якогось села на рівнині. Я вважаю, що ніколи не буває, щоб одна людина опікувалась отарою; потрібно два, а часто три або більше, відповідно до його розміру; а собака, завжди вірний союзник людини, є пильним охоронцем скарбів свого господаря. До тисячі овець призначається чотири чоловіки, включаючи головного пастуха, якого звуть атаманом; заробітна плата чоловікам виплачується натурою, а не грошима. Дійсно, більшість пастухів більшою чи меншою мірою є власниками або спільниками отари, а деякі з них, які пасуть свої отари цілий рік, мають тисячу овець і навіть більше.
Кози, яких утримують разом з вівцями, приносять більший прибуток, ніж татарські стада, тому що вони регулярно доять їх і роблять сирний сир із молока, яке зберігається в міхурах, коли його кладуть у теплому вигляді; потім його ріжуть і їдять, як свіжий сир Кембриджшира; і таким чином зберігається протягом року.
Одного разу я їв щось на кшталт пудингу з цього сиру, який деякі пастухи, які мали свої отари в лісі Агірміш, приготували для нашої вечірки; і з цього сиру відмінно виходять як сир, так і сирники на англійський манер приготування. Козячу шерсть іноді, але не зазвичай, смикають; його купують у Криму, а відправляють до Константинополя. Тримають кілька коней, волів для плуга чи запряжки, корів, але не багато. Свині зазвичай або часто зустрічаються на їхніх складах, деяких з них вони вбивають і вивозять на ринок, а інших залишають для власних бенкетів або, принаймні, для тих, хто не призначений для постів. Свійську птицю також тримають для домашнього споживання, і її рідко купують у їхніх селах.
Ці чоловіки добре стріляють і особливо вправно володіють рушницею (яку турецького виробництва можна купити за низькими цінами), і завдяки їм на ринки Каффи та інших міст часто постачають оленів і кабанів. М'ясо останнього не зрівняється з м'ясом домашньої свині; а перший, хоч і оцінений кримчанином, не може бути тим, хто їв оленину в Англії.
Як землероби, болгари також займають першість серед своїх сусідів; вони завдають клопоту прополці своєї кукурудзи, і більш обережні в описі насіння, яке вони сіють; тому вони не можуть сказати з татарами, що вони сіють пшеницю, поки зійде жито, і навпаки. Тепер, на мою думку, перше може бути в буквальному сенсі, оскільки вони ніколи не змінюють і не очищають своє насіння, і пропорційна швидкість збільшення того, що є злом, до росту та прогресу добра, є, боюся, фактом, який легко встановити в більшій кількості випадків, ніж урожай кукурудзи.