Ця сама система, однак, існувала в кожній частині Російської імперії з найдавніших часів, не слід було очікувати, що будь-який інший або кращий план колонізації їхніх родючих пустель міг би бути прийнятий. Хоча хамам у кожній країні повсюдно дозволено дотримуватися своїх давніх звичаїв, тут уся влада уряду була б абсолютно марною, щоб досягти такого значного покращення, як поселення кожної сім’ї негайно на землі, призначеній для обробітку. Переваги, заявлені на користь російського плану колонізації, над тим, про який зараз згадується, випливають із принципів деспотичного правління. Землеобробники є рабами, і, як в’ючними тваринами, їх процвітання не вважається важливим для уряду чи знаті, крім того, що вони сплачують подушний податок, надають рекрутів першим і працюють на земельній власності останніх. Очевидно, що ці послуги набагато легше вимагати від жителів села, чиї будинки побудовані поруч один з одним, ніж коли вони віддалені та розосереджені на великій території країни. До цього додається вищий засіб управління такими селами; закликаючи їх до праці; спостереження за їхніми рухами; отримання наказів уряду чи їхніх господарів, а особливо виклику новобранців; дуже мало з них було б придбано, якби кожна сім’я не спостерігала за діями своїх сусідів у цьому, як і в багатьох інших із вищезгаданих випадків, і не повідомляла про свої спостереження урядовцям: усе це є об’єктами найвищої величини*. Однак так само ясно, що сільське господарство не може процвітати за таких умов; і надзвичайна родючість ґрунту, хоч і схильна до цих та інших заперечень, що випливають з того самого джерела, єдина сприяла підтримці цієї варварської системи.
Найбільш раннє початок колонізації Росії можна датувати початком правління Катерини Другої. Перегляд їх чисельності проводиться кожні 3 роки; а всі, хто записаний на день ревізії, (яка констатується по всій імперії одночасно), підлягають до нової ревізії подушним податком по п’ять карбованців на голову чоловічої статі, в т.ч. за суму, яка має бути сплачена, послугу, яку потрібно вимагати, або новобранця, який має бути оснащений, уряд закликає не до окремої людини, а до села, так що, якщо хтось хоче, решта несуть відповідальність.
у всі епохи, незалежно від того, помре хтось із них чи ні в проміжний час; але, з іншого боку, усі новонароджені звільняються протягом того самого періоду.