Я б марно намагався описати це жалюгідне місце, гідне назви поштової станції. Це було схоже на якусь грубу халупу, притулок бандитів, а ємчеки та люди навколо виглядали такими ж лютими й нецивілізованими, як і саме місце. Буквально це була велика хатинка з солом’яним дахом без покрівлі, і єдиною ділянкою або перервою в довжині була піч або піч, яка виступала приблизно на одну третину довжини кімнати, роблячи простір, що залишився збоку, темним і похмурим, тоді як верх печі або лави в цьому затемненому заглибленні служив спальнею для її мешканців. Та частина халупи перед піччю була освітлена сяйвом великого вогню, що палав у печі, і показувала довгий стіл з лавками з обох боків для сидіння, єдиними меблями. Тут неможливо було ні лягти, ні зважитися в такому товаристві заплющити очі: я згадав затишок російських хат, який ми пережили раніше, і послав нашого російського слугу знайти нам квартиру в селі. Невдовзі він успішно повернувся, і ми обміняли найжахливіше місце, де я бував протягом нашої подорожі, на охайний теплий котедж, усмішки доброго гумору та гостинності. Тут, на наших звичних ліжках із сіна чи соломи, чи на лавках у кімнаті, ми відпочивали й спокійно спали до ранку.
Перехід через Інгул був утомливим, але не небезпечним. Ми переїхали на одному з поромів, які я описав раніше, і лише плавучий лід не став нам на заваді. Ще дві станції привели нас до міста Береслав. На останньому етапі дорога була надзвичайно поганою, довелося підійматися й спускатися з двох чи трьох таких пагорбів, які на початку мандрівки мені здалися непрохідними для будь-якої карети; і вони були гірші за всі, які ми проходили, тому що вони були кам’янистою скелею, а дорога над ними була надзвичайно нерівною.
У всіх таких випадках наш англійський слуга, який їхав на бричці, був нашою охороною, йшов позаду або збоку від карети, підіймаючись чи спускаючись з пагорба, де б не виникала небезпека. Було пізно, коли ми під’їхали до Береслава, а ще пізніше, коли прибула решта нашої групи, візники, які вирушили дуже неохоче, перекинули одну з кібітків і заявили, що вовки налякали коней і спричинили аварію.
У Береславі нам довелося перетнути Дніпро, який, як нам сказали, все ще небезпечний через плавучу кригу. Ми пробули тут дві ночі, а потім, заручившись втручанням Городнецького і показавши листок, наданий графом Ланжероном для прискорення, нам вдалося переконати їх, що проходження Дніпра до цього часу має бути абсолютно безпечним. Ми перепливли на човні, який брав одночасно дві карети. Дніпро — напрочуд гарна річка навесні та влітку, але в цю пору року він мілководний і значно вужчий: танення снігу навесні призводить до величезного збільшення води, і тоді це річка величного вигляду.