Країна, якою ми подорожували з Риги сюди, більша частина надзвичайно дика, а багато частин прекрасні та романтичні. Величезні ліси обрамляли нашу дорогу з обох боків, і ми разом пройшли п’ятдесят-сотню верст алеями, переважно ялицею, березою та липою: дорога лежала майже вздовж течії Двіни, яку нам доводилося двічі перетинати і яка часто поставала перед очима в якомусь дуже чудовому краєвиді: ґрунт, однак, безплідний, а її мешканці – мало. розкидані, так що майже не видно жодних ознак культивування.
Селяни розвішують свої вулики в лісі, щоб бджоли мали перші квіти липи, з якої вони роблять чудовий мед*. * Для цікавої інформації про диких бджіл у лісах Росії та про методи управління ними див. Огляд Тука, том. iii. сторінка 388.
«Поруч з березою найбільше багато липи, з якої також і в Росії більше користі, ніж будь-де. З товстої кори зазвичай роблять кошики для екіпажів і саней; на ящики і сундуки; на покриття. З липової кори або липового дерева виготовляють кілька різних речей: я вже згадував про селянське взуття; виготовляють мотузки. з нього, і він використовується для виготовлення їхніх саней: є ще вісім або десять цілей, для яких він використовується, настільки, що власники лісової деревини надзвичайно скаржаться на грабування, вчинені селянами, крадучи кору та псуючи дерева.
Усі будинки тут зроблені з дерева, не розпиляного на дошки, як в Англії, а з цілих дерев, розрізаних на однакові довжини; вони також роблять свої паркани з дерева, і в дуже цікавий спосіб: два кіли встромляють у землю настільки далеко, щоб пропускати товстий кінець жердини; на для котеджів. Внутрішня кора є матеріалом для дуже широкого виробництва матів як для домашнього, так і для зовнішнього споживання. З шкірки молодих пагонів висівають мільйони циновок для хамів; дерево розпилюють на дошки, виробляють на каное, спалюють на попіл, а з цвіту липи бджоли смокчуть чудову поживу. Опитування Тука, том. iii. стор. 368. На відстані довжини жердини вбивають ще дві, і знову дві посередині: між ними кладуть певну кількість жердин, щоб підняти паркан на бажану висоту.
Зараз Дюнабур є лише залишками колись густонаселеного міста: у 1810 році уряд зніс 700 будинків із церквами, монастирями тощо. зробити тут укріплення, яке з тих пір було знищено французами, які на своєму шляху до Москви проходили цією дорогою, яка, звичайно, стає цікавою спогадом про події того пам'ятного походу. Красива церква і кілька жалюгідних будинків залишилися тільки в цьому колись квітучому місці: