примирившись із землями, деякі з них прямо протестували, як, наприклад, жителі Сянока в 1609 р., проти рекрутської повинності, прийнятої «за те, що збори скликані для обрання депутата». Незважаючи на такі протести, парламентські збори не припиняли множити матеріал для різних зборів, особливо коли, як у 1613 році, землі були оголошені певними одноразовими зборами протягом кількох років. Виникла потреба контролювати заробітну плату і було вирішено, що ці рахунки будуть проводитися на парламентських зборах. Про виконання цієї постанови бачимо з постанов депутатського сеймику 1644 р. 2), де «число тягнули» і сяноцького збирача постановили допитати на наступному сеймику. Отже, вже за короля Владислава IV депутаційний сеймик мав зачатки пізніших землеробських сеймиків.
Але зростає не тільки роль асамблей, але й сфера їх діяльності. З давніх часів збори вирішували спори в шляхетських справах, тепер, крім цієї діяльності, вони також визначають дальше поле умиротворення ворогуючих землевласників і з більшим чи меншим успіхом розвивають діяльність у цьому напрямку 4). Сеймик набув більшого значення, оскільки на початку XVIII століття він почав перетворюватися на скарбовий орган, коли створювалися губернські казначейства через оголошення на сеймику певної суми до скарбу або коли приймали повітового жовніра. Тоді збори зайнялися не тільки виборами збирачів, а й військовозобов'язаних старост і продовжували здійснювати контроль над губернським податком. А коли в 1613 р. за прикладом Люблінського трибуналу в Радомі було засновано найвищий скарбовий трибунал, у якому шляхта почала брати участь у сеймових депутатах, відбулося подальше зростання сеймиків, які відтоді прагнули як обирати радомських депутатів у межах власного сеймового органу, так і організовувати суди. губернське казначейство. Але ця централізація щодо скарбниці сягає часів Владислава IV та Яна Казимира; тут лише згадуємо, що воно народилося за часів Сигізмунда III. Слід також зазначити, що певна частина консервативної шляхти також виступала проти надто поспішного розширення компетенції сеймику, особливо щодо надання вищої платні, потім протестувала проти лаудума Віського сеймику, через побори, накладені на сяноцьку землю, бо «влада сеймикова була відсунута далі, ніж дозволено сеймиком» 5). Зокрема, намагалися забезпечити узгодженість постанов сеймиків із постановами сейму, а тому вимагали, щоб те, що має бути прийняте на сеймиках, було передано спочатку, і щоб сейм дав згоду на constitutione publica, а тим, хто не відповідав цим умовам, було відмовлено в парламентському затвердженні.