і Сянока, — правда, від 1764 року для кожної з цих земель ми маємо окремі парламентські й господарські збори, — бачимо в них найвидатніші імена, майбутніх королів, полководців, видатних статистів, учених законників, депутатів, прославлених своєю безстрашною відвагою, а поряд з ними багато сільської шляхти без титулів, без сану або займає лише найнижчі окружні посади мечників, замкових підстарост, і т. д. Слід зауважити, що як у списку депутатів, так і в списку маршалків є однаковий різновид, як рід Тшебєньських, Фредро, Мнішків, а поруч з ними рід Бєйковських, Камінських, Крушельницьких, а з іншого боку каштеляни і підкоморії, а поряд з ними шляхта без титулу чи підстарости. Так було на початку періоду і з дуже хорошими змінами тривало до кінця. Звідси видно, що протягом цих двох століть не рахувалися ні з гідністю, ні з нацією, обирали лише тих, хто був готовий всією душею відстоювати інтереси краю і буквально виконувати доручення, дане їм на помісному соборі. Маршалів також обирали ті, хто в даний момент був відданий інтересам краю, що можна спостерігати особливо при виборах директорів таборів або маршалів Конфедерації.
Цей висновок також випливає з порівняння уста і гідності курфюрстів, що добре виконана легація чи маршалтво служить курфюрстам як щабель у просуванні в офіційній ієрархії, а крім того, кожен, хто хотів зайняти визначнішу посаду в Республіці Польщі, навіть якщо він був із княжого роду, як ми маємо приклади у випадку з родиною Вишневецьких, повинен був закінчити учнівство при сеймиків, і хоч би в одній землі, в одному воєводстві зробити собі ім'я і дати доказ глибокого знання інтересів шляхти-землею. І хоч курфюрсти мали боронити насамперед інтереси поміщицької верстви, але не можна відмовляти курфюрстам у цій демократичній, цілої республіці шляхти до одного рівня, нівелюючи дух свободи, яка не хотіла бачити в цьому комітеті ні самобутнього легіста, ні великого державного діяча, ні чудового і видатного члена сейму, а тільки й тільки орган духу і прагнень краю, хто б не був виборець. був своєю родиною чи своєю гідністю. Правда, ця тенденція містила в собі помилку однобічності та партикуляризму, але наприкінці сеймової доби ми бачимо і тут зміни, ми бачимо виборців від партії, які прагнули земельних реформ Польської республіки, а виборці наприкінці сеймової доби дивляться набагато ширше й сягають за межі інтересів держави, ніж наприкінці XVI століття.