•) No 145 ст., 13. ') No 182 ст. 30., № 193 ст. 42. ») № 59 ст. 41. *) № 55 ст. 40; № 56 ст. 37. "•) № 80, ст. 9. «) № 149, ст. 34. ') № 193, ст. 87. «) № 56, ст. 43; № 54, ст. 49, 51; № 55, ст. 41. ") № 207 ст. 53. >") No 187, ст. 2. '") No 53, ст. 44. ") No 34 ст., 12 No 55 ст., 47. No 55 ст. 41. '') № 34 ст. 15. ") № 95 ст. 14, № 100 ст. 19. ") № 105 а. 37. >«) 193 а 43. ") № 223 а 37. '«) № 142 ст. 33. '">) № 204 ст. 38. '») No 223 ст. 35. -') No 95. ^-) No 105 ст. 50.
XXIII
з шістьма дітьми, про Прохніцького, один із синів якого помер у в'язниці, а другий страждає і), про Марціна Скургієвського, який відзначився в багатьох військових експедиціях, і якому доводиться викуповувати свою дружину з в'язниці 2), про Самуеля Дунковського, який ніколи не пропускав війни, а тепер перебуває в полоні після волоського погрому 3). ^забудуть також про нужду славетного вояка-края Вжеща, «що з безсмертною славою загинув на цьому ложі чесного, в нужді Хоцимській» 4)
Уже ці приклади заступництва шляхти показують, яким важким і часто невдячним був лицарський хліб. Серед похвал будуть також ще більш видатні приклади важкої долі лицарської професії, як-от випадки інвалідності під час війни Войцеха Кремпського, Самуеля Дроздовського, Олександра Бятобжиського, Анджея Стана 5). Учасники асамблеї також співчувають тим, хто втратив свої статки під час або через війну, і з теплотою згадують криваві досягнення Пйотровського та ув'язнення, яке він пережив кілька років і зараз перебуває в крайній бідності. В іншому місці читаємо в петиціях про Пйотра Сілецького про полоненого Цекору, який був на галерах двадцять чи кілька років, а тепер просить... одягання 7). Навіть воєначальник Жидачовський Ян Нарайовський, який постарів на службі у Його Величності Короля. Mcci і тепер він втратив майже все 8), і цей заслуговує догляд.
Усе це дати, які нагадують історику провінції про вияви любові до батьківщини з боку її захисників, про їхні заслуги, які часто не були винагороджені сучасниками, завдяки чому Литовська Республіка отримала почесне ім’я опори Європи. У похвалах не бракує вказівок на те, що на сеймиках високо оцінювалися не тільки криваві заслуги шляхти, але й інших станів, і тут згадаємо лише військову хоробрість Ґвідинського 9) або Валентія Конкольського, які демонстрували свою хоробрість в очах гетьмана та війська і для яких їх просили включити до альбому eqtiesłns ordinis. 10).