будь-які тягарі, взаємозв’язки, зміни статусу, не пропоновані на зборах, свідчать про те, що генерал Вишенський поділяв загальне бажання поміщиків, щоб усі важливі справи обговорювалися на зборах спочатку.
Зокрема, вони прагнули розширити свою владу у сфері казначейства. Причиною цього були потреби оборони цього прикордонного краю Польської Республіки, які сейм, на думку соборників, уже не задовольняв повністю. І тому ми читаємо в інструкції від 5 червня 1628 року, що збори вимагають, щоб була розроблена достатня оборона для наших країн, інакше, оскільки ordinata charitas incipit a se ipso, ми були б близькі до того, щоб накласти наші субсидії на солдатів цих російських країн. Візький сеймик навіть дає розпорядження скарбникові, якому передають збір зборів, зібраних у 1619 р., щоб ці податки не використовувалися ні на що інше, як на оборону руських країн 1). У 1646 р. постановою короля про рекрутацію жовніри на два роки на Віславському сеймику було визначено, що гроші мають витрачатися лише за згодою сеймику, а підскарбій коронний заявляв, що навіть якщо Сенат накаже, то він не повинен витрачати їх ніде, як тільки там, де є чоловічий і згода Вісланського сеймику 2). Але коли вимоги такого шляху розширення компетенції сеймику іноді ставали нездійсненними, Віслацький сеймик докоряв цій неможливості. Депутати сейму 1634 р., послані заслухати звіти підскарбія, не дали про це розписки, вони віднесли справу до своїх братів, тобто хотіли, щоб підскарбій «до сих зборів посилав і виправдовувався своєю думкою про число». Візький сеймик слушно засудив такі вимоги, вказавши на неможливість і шкідливі наслідки великої незаконності, якщо б підскарбій посилав від сеймику до сеймику бухгалтерів свого староства для консультацій. В усякому разі, Вищий сеймік також рухається шляхом стрімкого розширення своїх повноважень, тому тут ми наведемо один із численних прикладів, найважливіший із значних наслідків. У ладі квітневого сеймику 1647 р. читаємо, що «якби сеймик не відстояв або не планувався ніякої оборони, ми б хотіли прийняти конституцію з попереднього сеймового затвердження цього сеймику, затриманого в casum не просячи спільної підтримки, залишаємо його in pleno workore і скликаємо сеймик через шість тижнів після сейму». Це вже було перенесення парламентських справ з сейму на сейм, але прикривалося потребою й обороною, а ще й ранішою сеймовою постановою. Таким чином сеймик поволі переходить до влади скликання зборів, влади, яка, як ми побачимо, була в руці короля і яку вже намагалися послабити обмеженням сеймиків або незаконним їх скликанням.