О 3:50 містер Еванс досяг вершини. Він і містер Теобальд спустилися разом тією самою дорогою, якою піднялися, і повернулися до наметів на заході сонця.
Тепер ми повинні стежити за рухом майора Фіасера, який, як уже було сказано, зайняв власну лінію. Не звикнувши, як отеї, до снігових робіт, він вибрав кам’яний хребет, який вів приблизно на дві третини підйому. Подолав це місце без особливих труднощів, а потім, піднявшись до снігу, терпляче поривався вгору, аж поки не було кількох сотень футів від вершини. Тут, намагаючись перетнути лінію, яка здавалася більш практичною, він послизнувся на тонкому льоду, і, втративши над собою контроль, кинувся з жахливою швидкістю, то головою, то ногами вперед, на простір близько дев’яти тисяч футів. дивовижними зусиллями та присутністю духу йому вдалося зупинити свій небезпечний спуск і, насилу вибравшись на скелястий хребет, який виступав над снігом, він переліз через нього з величезною працею; і таким чином відновлюючи свій втрачений шлях, він виграв висоту близько 3-30, пройшовши thro*-n back fill! три години через його нещасний випадок. Він зійшов по слідах панів Теобальда від Google дупа і Еванса, і повернули намети опівночі, пройшовши приблизно двадцять годин пішки
13-го, близько 14:00, ми з містером Терсбі вирушили з наметів у супроводі двох курдів, килимків, шинелів і невеликого запасу провіанту. Ми рухалися повільно й неквапливо, поки не досягли приблизно однієї третини підйому конуса. Там ми були змушені відпустити курдів, які через релігійний страх відмовилися ані йти далі, ані заночувати на конях; але, щоб забезпечити їхнє повернення вранці для ніг тощо, ми вважали за доцільне зберегти їхню зброю, найдорожче надбання цих кочівників.
Оскільки жоден із нас не мав особливого бажання спробувати підйом по снігу, ми вибрали нову власну лінію по скелястій поверхні, орієнтованій майже на південь, яку вітер і сонце оголили майже до вершини.
Залишившись наодинці, ми вибрали місце для ночівлі, склали з вітру каміння, щоб укритися від холоду, і, ситно пообідавши, влаштувалися якнайзручніше. Ми побачили, як юн зайшов у невимовну славу, відкидаючи тінь величезної гори далеко від ovCT Geoigia та Aderbijan, і навіть затемнюючи далекий серпанок східного горизонту.
Закутавшись у килими, ми провели ніч так добре, як і можна було очікувати, і на світанку 14-го продовжили підйом. Звичайно, це було важко і повільно, але, тим не менш, було задовільно.
З висоти близько 14 000 футів над морем ми побачили, як сонце зійшло в безхмарній величі, освітлюючи одночасно величезні простори Російської, Перської та Турецької імперій; це було славне місце, яке ніколи не можна було забути.