чужа країна; Тому я мовчав, коли запитали мій паспорт, який я залишив на борту, і, наполегливо повторюючи, Англійцю, «англійцю», дозволили йти далі, тоді як кільком мандрівникам без документів, наважившись отримати пояснення, довелося повернутися на корабель, щоб отримати їх. Пізніше я дізнався, що італієць, який намагався приземлитися пізніше ввечері, був заарештований і доставлений до в'язниці, саме його розшукувала поліція.
Корінні жителі Абхасе, серед яких Сухум-Калех є найважливішим містом, вперше згадуються Арріаном як абаші; згідно з Палласом, їхня національна назва - Абсні. Абхаси відразу відрізняються від інших народів темно-коричневим одягом і ^Vi' 61/^, або баскликом, який вони повсюдно носять; вони завжди озброєні, найбільш нужденні навіть мають патронташі, пришиті до грудей своїх плащів, є дикою расою, поступаючись лише своїм сусідам Своні у беззаконні, і пристрасть до злодійства, одна з їхніх найдавніших рис, бо в давні часи люди на цих берегах були грізними корсарами. Абхаси — це ліниві люди, які займаються лише розведенням великої рогатої худоби, хоча їхні багаті ліси здатні дати велику кількість; вони худорляві й худі на вигляд, із виснаженими голодними рисами обличчя та грубими манерами. Багато людей були навернені до християнства під час правління Юстиніана, але їхні церкви зникли, а самі вони вже давно повернулися до язичництва, бо абхаси справді язичники. Вони розмовляють діалектом, що асимілює діалект черкеських племен і не розуміється їхніми сусідами на півдні та сході. Містер Хайд Кларк каже нам, що він спостерігав схожість між абсні або абхаською мовою на Кавказі та мовами Північної Африки, що підтвердилося пізнішим дослідженням».
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Евлія Етіндт розповідає, що в його часи «абхаси мали звичай класти тіло після смерті в дерев’яну труну, яка була підвішена до гілки дерева; біля голови гроба був зроблений отвір, щоб померлий міг дивитися через нього на небо; бджоли увійшли в труну і зробили мед, повністю помістивши в нього тіло; у відповідний час труну відкривали, мед виймали й продавали». Зі слів одного російського джентльмена, який має звичку витрачати багато часу на зйомки в горах і катання на яхтах біля їх узбережжя, я знаю, що деякі з абхасів все ще мають звичай підвішувати своїх мертвих до гілок дерев у своїх лісах, які скриплять, коли їх коливає вітер, і видають меланхолійні та скорботні звуки.