Одним із наших учасників цієї цікавої подорожі був молодий Свенні, семінарист у Тіфлбі, який проводив літні канікули у своїх рідних горах і, запропонувавши свої послуги додаткового перекладача, оскільки він добре володів російською, приєднався до нас у Калу. Він був моїм частим супутником і супроводжував мене до деяких руїн на вершині пагорба над Баршами, коли мені раптом звуки голосіння нагадали сцену церковного подвір’я в Месті. Ми підійшли досить близько, щоб хлопець міг розрізнити слова, які він записав на моє прохання так само швидко, як вони були сказані, і невдовзі після того, як голосіння припинилися, і поки він повторював мені те, що він написав, висока літня жінка з’явилася над стіною.
Ймовірно, це руїни стародавньої церкви в Ецері, в якій у давнину зберігалися для безпеки скарби Свелі Тікоховелі, патріаршої церкви в Мтлкбейха у всій Грузії.
від Google trow йде в нашому напрямку; Побачивши нас, вона зупинилася, збентежено озирнулася, потім швидко повернулася і швидко пішла геть. Вона оплакувала втрату сина:
'А-а-а! горе! горе! Атчакмітів, сину мій, куди ти пропав? Чому ти мене покинув; як мені, бідній, жити без тебе! Ага! Ага! Атчакміте, де і з ким ти живеш? Будь ласка, скажіть мені, що мені робити і куди мені йти! Я, твоя стара мати, щодня терплю муки; Я хочу вмерти і бути з тобою, але проклята смерть не приходить до мене. Поки не помру, я безперервно плачу, і тривожу тебе, доки не занесеш мене в могилу. Я ніколи не перестану.плакати, Ах'а! Ага! Я любив тебе більше, ніж інших моїх синів! Ти був для мене розрадою, Ах'а! Ага! На що мені тепер сподіватися, скажи, о! скажи мені: «Ага! Ага! '
Габріель Нід’ярддзе, дев’ятнадцятирічний юнак, сирота з Оушкула, який прийняв хрещення, коли йому було одинадцять років. «Мені довелося написати це російською, — сказав він, — бо у нас немає літер у Своннеті; ми жалюгідний народ; ніхто не вміє читати чи писати, тому що немає книг. IJut я навчався в Kontals протягом семи років, і був один рік в Tiflis, і я дуже вдячний за те, що я навчився; але я відчуваю, що я дуже невіглас і що я був надто старим, коли почав вчитися, і боюся, що ніколи не зможу говорити іноземною мовою. Коли я стану священиком, мене пошлють у ці дикі гори, щоб зробити людей християнами; але що я зможу зробити один? Попереду мене чекає сумна кар'єра, але я маю намір наполегливо працювати і, можливо, зроблю щось хороше».
Після того, як ми попрощалися з принцесою, Тенгиз роздав усім своїм гостям подарунки за звичаєм: шматок місцевого полотна, капелюх і дві ложки для вола були запропоновані мені. ми від Google roo КРИМ І ЗАКАВКАЗ'Я.