Головне місто Імерітії згадується Прокопієм як Хитая, резиденція Кетеса, що нагадує нам про експедицію Ясона, який 3000 років тому спустився в Колхіду на чолі героїв Греції та за сприяння чарівної доньки старого царя заволодів жаданим золотим руном. Походження цієї байки пояснюється Страбоном, який розповідає, що потоки з гір Соанів (Свені) принесли золото, яке варвари збирали в жолоби, пронизані дірами й вистелені шерстю». Рейнегс стверджує, що в минулому столітті королі Імерітії найняли людей для пошуку золота, просіюючи пісок, який несли річки Тженискаліс і Абаша, а в останні роки золото справді було знайдено біля Ейца, притоки Інгуру, у місці, яке на російських картах називається Золоті рШссипи, «золоті поля». Золото також було виявлено в 1865 році між Хондо та Джуарі на Інгурі, в районі Сугдіді, французом М. Кастеном*.
Найдавнішою назвою Імерітії, як ми читаємо в анналах Грузії, була Егріс*, коли вона входила до складу царства Броса, який був одним із синів патріарха Таі|^моса. У шостому столітті Егріс належав лазі, Хітсея тоді називалася Кутатісіум; місто було зруйновано на підході
'Прокоп. Df idl Goth., IV, 14.
Коли Помпей завоював Колхб, він отримав від Орода Іхекіна золотий ложе на знак покори.
У 1874 році дрібні самородки були знайдені в Дсніблоутті поблизу Четаха, приблизно в 50 міль від Тифліса. •
* Mii^relia і Swanndf були включені в Egris. мас. Чар. С. 89, 356.
t, Google
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
персів, які перебудували його в S5i. і згодом він знову став резиденцією королів Лазі. Після того, як у восьмому столітті заволодів Абхас, Е^ріс був відомий як Абххасет до 1259 року, після чого провінція отримала назву Імієр, «поза межами», тому що була за Ліхом (відрогом Сураму), і щоб відрізнити її від Джорджії, Амієр, «по цей бік» гори. З 1469 р. провінція називається Імерітією.'
Леван, перший король Абхасету, 786-806 рр., побудував місто у своїй новій провінції в місці під назвою Котез, захистив його цитаделлю і зробив своєю другою столицею після Анакофії; це місто тепер Куталс на березі Ріону, оточене найкрасивішими пейзажами. Рівнини на південному заході, що поширюються на Мінгрелію, дають удосталь бавовну та коноплі, а височини, вкриті благородними лісами, постачають наші ринки волоським горіхом і самшитом.
Величезні залишки, розкидані над бровом пагорба на правому березі Ріону, цілком імовірно, належать до фортеці Ухімеріон, також згаданої Прокопієм. Останнє укріплення на цій керівній позиції було зруйновано в 1769 році генералом Тодлебеном, який увійшов до Імерітії на чолі російського війська як союзник короля проти турків, яких його власні піддані, у стані повстання, запросив собі на допомогу.