і після приспіву: «Якщо я вкраду, мене повісять, мене повісять», усі встали на ноги, і почалася боротьба та душевна боротьба.
від Google відбувся. Розвага завершилася пантомімічним полюванням на оленя, що викликало найбільший ажіотаж і бурхливі аплодації.
Старшитті, який усіма способами намагався задовольнити наші бажання, привів до нас свою хрещену, дівчинку років тринадцяти, але на вигляд старшу, яку змусили показати себе в її святковому костюмі; вона була болісно сором’язлива і розгублена. Оскільки нас запевнили, що вона була одягнена в правильний національний костюм, я вважаю, що це варто описати докладно.
Довга спідниця та тіло сукні, яка прилягала до шиї, де була переплетена золотою тасьмою, були з рожевої парчі; довгі вільні рукава з фіолетового атласу; коротка яскраво-червона шовкова спідниця поверх рожевої парчової спідниці та фіолетова атласна туніка в тон рукавів. Цей одяг був рясно оздоблений срібним і золотим мереживом, тіло туніки було відкрито спереду, скріплене важкими срібними стрижнями через пазуху. Навколо талії був широкий срібний пояс, облямований золотом, прикрашений агатами та сердоліками. Волосся добре приховувала туго стягнута чорна шовкова хустина, а чорна хустка вільно лежала на голові, прикриваючи спину й плечі.
Старшина пояснив переляканий погляд молодої дівчини тим, що це була її перша поява перед чужими людьми, і він боявся, що вона буде й останньою, поки вона не постаріє, бо літні жінки не соромилися показуватися. Він висловив жаль з приводу звичаїв у цій частині його країни, які прирекли молодих жінок на самотнє життя; — І все ж, — продовжував він, — ми не гірші, ніж самі росіяни, не двісті років тому, коли жінки користувалися ще меншою свободою, ніж наші зараз! І правильно висловився осетин Бісмарк.
Чоловіки носять такий же одяг, як і черкеси, за винятком від Google що куди осетин частіше з білої овчини з червоним верхом.
Зайутч був охайним аулом, де все здавалося добре впорядкованим і в належному порядку, і в якому не було жодної звичайних на Кавказі пам’яток; СтаршинА, безперечно, був людиною з народу, бо його охоче слухалися. Коли ми готувалися до виходу, він наказав людям стати, як і раніше, у військовий строй; «Бо, — сказав він, — кожен чоловік і кожен повинен бути солдатом і знати, як боротися за свою країну! Але коли ми увійшли до вагону, хвилювання було надто великим, щоб батальйон міг його пасивно витримати, тож він розпався, і люди натовпилися навколо нас, розмахуючи капелюхами й хтиво вигукуючи.