Сванні не грабують один одного, але вони ніколи не втрачають нагоди вкрасти у чужих, будь то російські службовці чи навіть козаки та солдати. Вбивства поширені, спонуканням до них у більшості випадків є ревнощі чи бажання rpvengc, а причиною незмінно є жінки, вчинення цього злочину стикається з єдиною непорушною метою, прийнятою серед цього варварського народу, яка встановлює, що жертва крові має бути відкуплена, або життя вбивці позбавляється за першої сприятливої нагоди, якщо плата не буде зроблена. майбутній. Ціна життя оцінюється в 600 рублів; але оскільки в обігу немає ні монет, ні банкнот, сума складається з худоби чи землі, і горе винній людині, яка не володіє достатньою кількістю того й іншого, бо в такому випадку вона сплачує покарання своїм життям.
Сільськогосподарська продукція обмежена постачанням реальних потреб, є невеликою, і промислової продукції немає, за винятком
«Кодекс регулювання ціни крові» в Грузії датується чотирнадцятим століттям, найпізніший під назвою «Кодекс князя Койнла Валчтана» 1703 року. 15 360 карбованців, ntid життя селянина в II tomans "1 10 карбованців, пункт дозволяє "щоб худобу можна було дати замість монети", яка була дефіцитною, селянин оцінювався в 60 биків, що робило бичок коштував 3 ровблі в Грузії на початку вісімнадцятого століття. Bros<el, /nfrv.tt latla, &c від Google
домотканого полотна для власного вжитку. Свенні надзвичайно ліниві й обмежують свої зусилля розведенням худоби, яку вони обмінюють з євреями Ляйляша на сіль. гравюри, фурнітура та посуд; ті, хто не може дозволити собі розкіш купувати посуд, виготовляють власний, такий як траншеї, чашки та відра, з дерева. Велику рогату худобу рідко використовують як в’ючну худобу, її нема чого транспортувати, і лише у великих долинах можна побачити грубо зроблені гусеничні візки, які використовуються для вивезення лісу з гір.
Я ніколи не зустрічав Свенні верхи з тієї простої причини, що в них немає коней — Дадишкіляни єдині власники коней у долині. Вони виконують свої доручення пішки, зазвичай маючи на додачу до рук міцну палицю з довгим залізним наконечником, корисну зброю в разі потреби; за пояс встромляють люльку ззаду, а бурка ніколи не буває.
У статистиці Кавказу, опублікованій у Санкт-Петербурзі Євецьким у 1835 р., Суани з Інґуру підраховані в 30/XX); Але якщо ми врахуємо стан повної темряви, в якому колись перебував російський уряд щодо стану цієї території, звіт 1835 року слід сприймати з обережністю. У 1874 році їх нараховувалося 7008, і, якою б не була фактична популяція сорок років тому, немає жодних сумнівів у тому, що Сунні через низку очевидних причин вимирають, і що спільнота чекає вимирання через кілька десятиліть.