Приблизно за 1200 футів від вершини ми натрапили на дубовий хрест, який був встановлений там у скелі професором Абічем у 1S45 році; він був у поганому збереженні, і напис російськими літерами все ще був невидимий.
Це була найскладніша частина нашого підйому, перешкоди були частими, а сходження інколи небезпечним, але обережність і наполегливість дозволили нам усе подолати, і о 9 ранку ми отримали задоволення від того, що стояли на найвищій точці гори. Тут я встромив по рукоятці в сніг каму, або короткий двосічний меч, який ми знайшли на юродивому хресті Абіча. Ось і ми, як вірні британці, пили бренді за здоров'я OUT коханої королеви. Її Величність, мабуть, зволить прийняти цей вияв вірності, враховуючи, що її ім’я, мабуть, перше було вимовлене на цій урочистій висоті відтоді, як її залишили.
від Google
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
великим патріархом роду людського; оскільки не існує жодних записів чи традицій про сходження, яке коли-небудь було зроблено раніше, хоча його неодноразово пробували люди з різних країн, як європейський, так і азіатський професор Абіч зробив кілька спроб, але всі вони зазнали невдачі, як підтверджено положенням про хрест, свідченнями тубільців і навіть зізнанням його власного графа Фімена.
Ми спустилися по слідах інших і повернулися до наметів, близько 4 F.u.
Вся поверхня гори Арарат несе в собі докази того, що вона зазнала бурхливої вулканічної дії, була порізана глибокими ярами. Скелясті хребти, що виступають зі снігу, або базальтові, або туфові; а біля вершини ми знайшли кілька шматочків пемзи на місці, яке все ще виділяє сильний сірчаний запах.
Сама вершина майже рівна, має трикутну форму, довжина основи становить близько 300 ярдів, а перпендикуляр — близько 300.
Найвища точка знаходиться на вершині переплетення, яке прямо вказує на захід; від нього відділена западиною ще одна точка майже такої ж висоти, а основа трикутника — піднесений хребет, формуючи третє підвищення. Ці три точки виділяються рельєѣно в ясний день.
Сніг на вершині майже такий же сухий, як пудра, і, йдучи по ньому, ми не опускалися більше ніж на півдороги до колін. У мене залишилося враження, що вершина — це вимерлий кратер, заповнений снігом. Ми не відчували ніяких труднощів з диханням, за винятком того, що нас швидше подуло від напруги, ніж ми мали б бути на нижчому рівні. Холод був сильним; і хоча в той час біля підніжжя конуса панував ідеальний спокій, як ми згодом зрозуміли, із заходу дув сильний вітер, який піднімав сліпучу імлу дрібного снігу, що не дозволяло нам оглянути здалеку.