вікно на першому поверсі, прикрашене скульптурними конструкціями, які можна побачити переважно у Вірменії, стиль, ймовірно, запроваджений вірменами, які стікалися до Криму на початку чотирнадцятого століття, після руйнування землетрусом великого міста Ані. Внутрішні розміри того, що залишилося від цієї будівлі, складають — довжина 41 фут, глибина 19 футів
На північно-західному краю Акрополя, безпосередньо під поверхнею скелі, є склеп, з якого два сходи ведуть до більшої камери склепу, розміром 21 фут на 17 футів і 8 футів 4 дюйми від підлоги до стелі, дах підтримується колоною, що складається з скелі; сім дверних прорізів ведуть із цієї нижньої кімнати до шести окремих комірчин, кожна площею від 7 до 8 квадратних футів, і вона також сполучається ще одним отвором із полицею в скелі зовні, яка виходить на долину Коджа-салі на глибині приблизно 1,003 футів. Тут ми маємо дивовижний і унікальний набір висічених у скелях жител, який, зважаючи на його розташування та аксесуари, міг бути, як вважає Дюбуа, резиденцією короля Тавру. На південній стороні гори є численні інші склепи, розкопані з такою ж майстерністю, які сполучаються один з одним вузькими й небезпечними стежками, прорізаними в скелі; вони забезпечені нішами для лежання, резервуарами для води, ямами для зберігання запасів, а в деяких випадках і камінами.
Гора Баба, на якій був Мангуп, має напівкруглу форму і височіє на 1000 футів над чудовим дефіле Ураус і долинами Коджа-Салі та Чокрак; з вершини відкривається широкий огляд і охороняються перевали, що ведуть зі степу на узбережжя; воно домінує над гірською країною Таврійського ланцюга, навіть до Гераклеотичного Херсонеса та деяких його баїв, і як місто-склеп було легко недоступним. Дюбуа від Google схилялися до думки, що Мангуп був місцем Хабума, однієї з фортець, побудованих Скілунісом, тавро-скіфським царем.
Після зникнення гунів з півострова, наприкінці четвертого століття, готи обмежилися гірськими частинами Тавриди, яку вони назвали країною Дороу (можливо, спотворення Таврі), вибравши цю грізну позицію для своєї фортеці. Вони були християнами, наверненими на початку того ж століття декількома полоненими, яких вони взяли під час війн з римлянами, і незабаром Святе Письмо було написано їхньою мовою Ульфілою, який був висвячений у 341 році в Константинополі на єпископа.
Після смерті свого прелата, 547-548 рр., тетракситські готи,> оскільки так мали право готи Таврійського півострова, звернулися до Юстиніана, благаючи його послати до них єпископа. Імператор задовольнив їхнє прохання* і водночас побудував укріплення в Горзубітах, «Гурзуфі», Алустумі, «Алушті» та «довгі стіни для захисту своїх дружніх готів, колонії з 3000 пастухів і воїнів»; таким чином вони були залишені в спокої, займаючись землеробством, до завоювання Тавриди, включаючи Готію, Хозарами, яким вони були змушені платити данину.