Приблизно в 3 милях від Кіра-субазар є кілька дивовижних крейдяних скель під назвою Ак-Кія, «біла скеля», які утворюють вершину височини на висоті 400 або 500 футів над рівниною, і представляють точний вигляд стін великого укріплення, зверненого на південь і захід. Дюбуа, який піднявся на пагорб, знайшов кілька склепів значних розмірів, деякі мали висоту від 20 футів до 20 футів і глибину 40 футів. Росіяни назвали гору Чиринською гарею з наступної обставини.
Наймогутнішою родиною в Криму, після Гіреїв, була родина Чиринів, які володіли великими володіннями від Кара-су-базару до Керча та багатьма великими привілеями, за які вони були зобов’язані хлопчику на ім’я Дангі, який врятував життя першому з Гіреїв, коли ця сім’я перебувала в руках.
від Google знищені під час загального повстання. Такі привілеї та відчуття власної влади спонукали чиринців створювати амбітні проекти та протистояти ханам, і за найменшої причини невдоволення їхній вождь, який носив титул чиринців, збирав своїх партизанів із дружиною, коли всі пішли за ним на вершину «білої скелі», де вони об’єдналися, створюючи плани повстання.
Примітною особливістю при в'їзді до міста Кдра-су-базар є величезна кількість добре вдягнених татарських жебраків, переважно жінок, які сидять біля дороги й жебракують; багатьох ми бачили, коли вони зайняли свої позиції біля Кіра-су, для настирливих мандрівників, поки напували їхніх коней.
Ми проходили далі такими вузькими й звивистими провулками, що незграбний переклодндя з деякими труднощами повертав туди, коли я шукав купця, якому я приніс рекомендаційного листа. Багато смуг стають ще більш вузькими через підвищені пішохідні доріжки з обох боків, і щоб уникнути болота, яке у вологу погоду дуже велике, на переходах ставлять камені, приклад, який можна наслідувати з безмежною перевагою для пішоходів у більшості російських міст, де вулиці неасфальтовані, глибоко в пилу чи бруду,
Кіра-су-базар, який отримав свою назву від річки Кдра-су, «чорної води», на якій він побудований, є найбільшим містом у Криму, і був присвоєний Катериною II. до виключної окупації татар, зберегла в більшості випадків суто східний характер. Місто дещо нагадує рідний квартал в Ерівані, за винятком того, що довгі лінії стін, які рідко мають двері й ніколи не мають вікон, оточують приємні сади й чагарники разом із жалюгідними житлами, які, як і стіни, побудовані з глини та висушеної на сонці цегли, з якою від Google
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
лінивий татарин із задоволенням мириться, хоч він має такий чудовий камінь для будівельних цілей, як той, що в Ак-Кії, під рукою.