На виході з церкви до нашої опіки долинули крики, як голосіння. Рухаючись у напрямку звуків, ми натрапили на трьох жінок, які сиділи над могилою і оплакували смерть родича, але
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
голосіння припинилися в ту мить, коли нас помітили. Це голосіння за померлими стає щотижневим обов’язком найближчих родичок жіночої статі протягом першого року після їхньої втрати, коли вони повертаються до місця поховання з хлібом, ^gs і пляшкою драк, «духів», і вони щодня готують для померлого їжу, яка залишається недоторканою; чоловіки ніколи не приєднуються до цих демонстрацій.
Священик, грузинський дворянин, який прослужив сім років у Індепендентській Суннеті, так описав похорони, як вони проводяться в наш час.
Після того, як труп розклали, чоловіки села, попередньо підперезавшись, стають до нього в коло, а жінки з вивернутими навиворіт піджаками підтримують голосний голосіння, пересуваючись навколо тіла на колінах. Потім формується процесія, причому священик йде попереду трупа, який кладуть у порожнистий стовбур дерева й накривають тканиною, а коли досягають землі, труну кладуть біля могили, у яку негайно занурюється найближча родичка і лежить на повний зріст, заявляючи, що вона ніколи не вийде; цю головну плакальницю, однак, закривають її друзі, труну опускають у могилу, а їжу (без м’яса) і арак розкладають по землі. Потім самки стають на коліна і плачуть, а чоловіки, утворивши кільце, мовчки повторюють три рухи; при першому русі руки кладуть на скроні, при другому — на шию, при третьому — на стегна; потім могила засипається, і починається бенкет, який закінчується пияцтвом і бійками. Під час відспівування родича князя Тенгиза двох коней покійного завели до похоронної кімнати, а на їхніх головах горіли свічки, поки тривала богослужіння.
Неодмінним правилом є члени однієї родини
VOL. II. Г
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
З КРИМУ І ЗАККАВКАЗІ.
повинні бути поховані в одній могилі, глибина якої ніколи не перевищує 6 футів, а останки, знайдені під час поховання, обережно підбираються та кладуться в нову труну. Сунні у великому страху вирішують, що їх поховають далеко від дому. Це почуття настільки поширене, що навіть найнепримиренніший ворог людини намагатиметься перешкодити закону та владі, якщо метою буде вивести кривдника за кордон, бо вважається, що смерть Свенні та вивезення його тіла з його власної країни супроводжуватимуться лихами та лихом».