Ми отримали велике задоволення від відвідин школи маленьких осетинських дівчаток, які були однаково одягнені в свій національний повсякденний одяг — рожевий бавовняний одяг, що сягав від шиї до щиколоток, поверх нього був другий, але коротший одяг, відкритий на грудях і стягнутий на талії шкіряним поясом, голова була пов’язана чорною хусткою, яка повністю приховувала волосся; всі вони носили черевики та панчохи. Їх навчають рукодінню та вишиванню, читанню та письму російською мовою, чергують у пральні та на кухні. Навряд чи можна залишитися байдужим і байдужим, побачивши таку регулярність і порядок у благодійній школі в цьому закутку величезної імперії, люди якої так мало вміють цінувати чи практикувати будь-яку досконалість, а також серед маленьких створінь, чиї предки лише покоління чи два тому були грубим, непокірним племенем, беззаконною та язичницькою расою. Ця школа, як і та в Ольгинську, підтримується виключно «Товариством відновлення християнства на Кавказі». На завершення іспиту на нашу честь діти заспівали гімн і національний гімн, у свою чергу обличчям до двох божеств, образи яких висіли в одному кінці кімнати.
Базари погано обставлені, але ми бачили цінні кабардиські бурки і великий асортимент золотих і срібних плетених виробів, якими Владикавказ постачає Кавказ.
Біля нової залізничної станції на околиці міста стояла пара жалюгідних і принижених на вигляд створінь у іржавому чорному, зовнішність яких одразу привернула увагу. Ми дізналися, що вони належали до секти під назвами «странники» — «скитачі» та «бегуни» — «втікачі». Странникова дуга розділена на три від Google
«Мандрівники» та «втікачі: 15
класи, а саме ті, що мандрують, ті, що приймають мандрівників, та інші, які навчають, останні поділяються на окремі ордени. Ті, хто приймає «мандрівників» і бажають уникнути розкриття, підкоряються на вигляд лише державі та церкві; вони не причащаються, але їхніх дітей хрестять і записують у Православну Церкву, після чого омивають, щоб видалити всі забруднення; потім їх знову хрестять.