Видалення кулі супроводжувалося величезним виливом крові зі зробленого розрізу, і кров продовжувала текти в такій кількості, що мені довелося закрити рану, щоб запобігти негайній смерті. Необхідність запобігти раптовій смерті була в той момент важливішою за непряме утруднення роботи легені через вилиту кров не мало б іншого результату, окрім як сприяти продовженню кровотечі, позбавляючи рану судини цілющого стиснення, яке чинить кров, що вилилася в грудну порожнину, як того вчать автори» — Sanson, hémorrhagies травматичні с. яке виникло б, якби крові дозволили накопичуватися в грудній порожнині. Пацієнту двічі робили значне кровопускання, і йому давали ацетат свинцю та опій.
Здавалося, ці заходи дали йому певне полегшення. Наступного дня він значно пожвавився. Його пульс став кращим, а вигляд менш засмученим. До полудня того дня задишка стала настільки гострою, що я дозволив значній кількості зібраної крові витекти. Це дало йому на деякий час рішуче полегшення. Сильне виснаження, яке, однак, незабаром послідувало за цим кроком, і повернення тупості при перкусії до колишнього рівня, здавалося, вказували на відновлення кровотечі; тому я не відкривав рану знову, але вирішив утриматися від будь-якого втручання, доки судина, що кровоточить, не закриється. Пацієнтка була настільки знесилена крововиливом, який, очевидно, мав місце усередині, що я не міг вдатися до будь-яких подальших виснажливих заходів.
При стетоскопічному дослідженні грудної клітки над верхньою часткою лівої легені виявлено амфоричне дихання, а по всій поверхні правої грудної клітки - жорстке, гучне. Тупість існувала з лівого боку від основи легені до дюйма з чвертю вище рівня соска. Спостерігалося пригнічення сечовипускання протягом тридцяти годин після прийому. Цей пацієнт помер на п'ятий день, без будь-яких змін у його симптомах від зазначених вище. Ліва частина грудної клітки була більш ніж наполовину заповнена кров’ю, здебільшого рідиною. Легеня була наполовину твердою і стиснутою до хребта. На його поверхню обмежено виділялася лімфа.