Це неможливо було ефективно подолати жодною обшивкою, окрім деревини. Відсутність ґанків до дверей дуже сприяла цим протягам. Взимку в хатинах було дуже холодно й незатишно, незважаючи на те, що ми старалися розвішувати ковдри й покривала навколо ліжок. Порядок розподілу пацієнтів був таким: полкові шпиталі приймали всіх хворих чоловіків із відповідного корпусу, а поранених також приймали в ці споруди протягом перших місяців облоги, до створення загальних шпиталів. Проте згодом великі приміщення загального госпіталю та його близькість до робіт змусили туди відправляти більшість тяжкопоранених замість того, щоб їх відправляти до їхніх полків.
Це зауваження не стосується легкої дивізії чи більш віддалених частин правої атаки, за винятком великого вибуху в їхніх лініях у листопаді 1856 коли після знищення психіатричних лікарень велика кількість поранених потрапила до табірної поранені, 1перед відправкою в тил; але під час будь-якого штурму штабний хірург, окрім помічників, був висунутий в одну з ущелин, і він виконував багато необхідних операцій, окрім догляду за пораненими, Протягом багатьох місяців до припинення облоги поранених тварин, за дуже незначними винятками, оперували у форелі та тримали в таборі, поки вони майже не вилікувались, коли їх відправляли на лабораторію. госпіталів на Босфорі та Дарданеллах або відправляли до нечитабельний у скані
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Наскільки інакше було тримати пацієнта в комфортному госпіталі в таборі та лікувати його серед товаришів, а не перевезти його одразу після аварії в жахливу різанину на дорогах, повних багнюки, і в тісному трюмі переповненого транспорту над морем, яке бурхливо бурхить, щоб його висадили, як тільки можна собі уявити, у Скутарі, допустили до чужих. у великий госпіталь у період, коли лихоманка, спричинена його раною, була на піку, і поміщений під опіку хірурга, який нічого не знав ні про його попередню історію, ні про подробиці його випадку.
Система медсестринського догляду, яка застосовувалася в нашому госпіталі*. Найсерйознішою помилкою в організації передачі було те, що жодна інформація про пацієнта не передавалася разом з ним, коли він переходив з однієї лікарні в іншу. Це завадило хірургу, під опіку якого він потрапив, мати такий же інтерес до нього, який міг би бути за інших умов, і це, очевидно, стояло на шляху його належного лікування та знищило найбільш ефективно всі засоби отримання точної статистики або можливості стежити за випадками до припинення. Морська влада впоралася з цим набагато краще, надсилаючи повний звіт про кожного пацієнта, коли його перевозили; але, звичайно, з ними це було легше здійснити, ніж з солдатами.