На жаль, я не висловлюю думку військових хірургів, за винятком H; - і.,-лі,--.. Це я дозволив тому, кого ми маємо поважати бурякового ті 1> - проведення порівняльних спостережень щодо ui, < різниця, яка настільки явно існує між моральним станом пацієнтів, прооперованих через нещасний випадок у цивільному житті, та солдатом у полі, разом з обставинами, в яких кожного лікують після операції, вводять стільки різних пунктів у розрахунок питання про ампутацію, що майже неможливо «використати» досвід будь-якої сфери, щоб проілюструвати або вплинути на досвід іншої. Крім того, серйозність тих ушкоджень, які виникають у військовій практиці і які дозволяють видалення кінцівки, настільки велика, що цілком розумно припустити, що операція, яка усуває таке велике джерело роздратування та болю якомога раніше, повинна обіцяти найкращі результати в порятунку життя.
Коротше кажучи, військовий досвід у цьому питанні повинен регулювати військову практику, а результати цивільного досвіду повинні продовжувати регулювати цивільну практику. Для військових хірургів питання первинної чи вторинної ампутації є вирішеним. Досвід кожної війни все більше підтверджував переваги ранньої операції, і те, що в Криму не порушувало панування; фактично, пізніші спостереження призводили б до поранених у тій самій битві, в деяких випадках ампутацію виконували негайно, а в інших її залишали до тих пір, поки всі обставини сприяли операції; я кажу, що виявилося, що небагато тих, кому відрізали кінцівки на полі бою, впоралися добре, тоді як набагато більша частка впоралася з подібними випадками, яким дозволили продовжувати, доки не закінчилося перше запалення, і піддалися ампутації після цього». Порівняйте такі почуття з величезною масою фактів, розкиданих у роботах Ларрі, Нарису, Хеннена та, фактично, кожного військового хірурга, який опублікував свій досвід. в цій або за кордоном протягом багатьох років, а потім, в оцінці цього давно суперечливого питання, керуймося тим, що Хантер каже, що це «найкращий посібник», а саме досвід.