Мало ковдр було в наявності; їжа, що надавалася, була погано пристосована для хворих людей, ба більше, у багатьох випадках вона була справжньою отрутою; ліки, навіть найнеобхідніші, постачалися мізерно; догляд здійснювали перевтомлені, а часто й самі хворі лікарі та жменька санітарів; характери, якими б добрими вони не були від природи, мабуть, озлобилися і стали дратівливими через життєві труднощі, яких вони зазнавали — таким був стан хворих протягом першої зими. Якщо до хвороби додавалися рани, зламана кінцівка чи забите тіло, наскільки ж мізерним був шанс на одужання! Шини та бинти натирали й подразнювали. Людина втрачала надію. Обставини унеможливлювали одужання. Здавалося, сила зла заволоділа її долею. Проблема життя вирішувалася тим, що кожен мислимий антагонізм мав право голосу в цьому доленосному рішенні.
Такі beinv; Як міг бути будь-який інший результат, було знищено накопиченням хворих у низькій та погано провітрюваній квартирі*, ніж залишаючи їх відкритими в сувору та негоду біля живої огорожі чи звичайної дамби". Крім того, ніж смертність, яка змусила нашу землю дзвеніти голосом жалоби, і яка на мить паралізувала наш сенат і наш народ? Дикий відчай є єдиним виправданням, яке можна знайти для провину за стільки страждань було покладено на медичний департамент, який не мав жодного контролю над подіями, що призвели до цього, і добровільна жертва членів якого, хоч і славна для них самих, не змогла виправити жалюгідні помилки, скоєні іншими.