у возінні дров. На таке обмеження селянських повинностей ми справді знаходимо вказівку в деяких універсалах *3). У цих обов'язках, здається, і обмежувалося селянське послушенство, тобто державець міг вимагати від селян тільки певної допомоги у своєму господарстві, але не безумовного підпорядкування. Але оскільки в роль державців ставала переважно військова старшина, то, користуючись своєю владою, вона без труднощів переходила межі так невизначено окресленого послушенства.
На ділі так і вийшло: непомітно державець маєтності став, крім того, «паном підданих». Народ, як видно, не відразу помирився зі своїм підданством і голосно скаржився на свавілля старшини. Про це збереглося цікаве свідчення в донесенні Мазепи царям 1699 р. Як видно, народні скарги на свавілля державців досягли російського уряду, який просив у гетьмана у цій справі пояснення. Мазепа писав: «пресвітліші великі государі наші, превисоким своїм розумом розмірковуючи про маєтності, різним особам дані, що відбуваються між народом посполитим крики і суперечки, зволили милостиво вказати — про маєтності вчинити розсуд». І далі: