Розділ VII. Обмеження прав селян у XVIII столітті

У більшості випадків, утім, підсусідки, які оселялися на державських ґрунтах, готували себе до повної залежності від своїх господарів; останні намагалися за першої ж нагоди підпорядкування підсусідків скріпити владою адміністрації, у чому труднощів майже не траплялося. Для прикладу наводимо універсал ніжинського полковника Хрущова (1736 р.): «значковий полку ніжинського товариш Яків Вілковський у поданій нам супліці висловив, що є в нього в містечку Мрині кілька хаток з городцями, у різних людей ним куплені за купчими записами, а в тих хатках живуть убогі люди за підсусідків, і просив у нас на оних підсусідків універсального листа. Тоді ми, заохочуючи його до військової служби, не всупереч давньому малоросійському звичаю, повеліли цей видати наш універсал, через який пропонуємо, щоб тамтешній сотник Тарасевич і ніхто інший спокійному йому Вілковському оними підсусідками володіти, які на власному його, Вілковського, купленому ґрунті живуть, жодної перепони і перешкоди чинити не важився; вони ж, його, Вілковського, підсусідки, відбували за пропорцією їхніх маєтків супроти підсусідків загальнонародну повинність, у силу наявного про те високомонаршого указу, тільки б без жодних утисків і озлоблень». 100) Узагалі з архівних паперів бачимо, що державці у своїх відносинах із підсусідками не тільки не відрізняли їх від інших селян, але іноді, користуючись їхньою бездомністю, дозволяли собі найжахливіші насильства. 106) Арх. Каз. Пал., докум. Борисогліб. монаст., ящ. 8, зв. 1, № 99. Ось розповідь, як поводився зі своїми підсусідками сосницький пан Філон Шатила; цього 1747 року, навесні того числа, як у домі оного Шатили жінці Вассі Литвиновій смерть трапилася, працюючи я у винокурні його шатилівській сергієнківській, приходив у двір його, Шатили, де у дворі Шатилиному бачив, що дружина Шатилина згадану жінку Вассу, підсусідку свою, за дівку московку, що від неї, Шатилихи, з двора втекла, обмовляючи, ніби вона, Васса, про ту дівку втеклу — де вона криється, знає, очну ставку їй, Вассі, у тому з шинкаркою її ж, Шатилихи, Михайлихою Тесличкою і дочкою її, Теслички, дівкою Мотрею, учинивши, після відпуску їх, шинкарки й дочки її з двора, веліла господарю своєму Конону Глуховському взяти у світлицю і там у світлиці, розтягши її, Вассу, на помості, веліла вона, Шатилиха, у три батоги бити, і я, найнижчий, і зі мною Олексій та Кирик, винники дворові її, Шатилихи, у ґанках під дверима світличними довгий час стоячи, тяжкий бій і крик оної Васси чули й бачили; що після того бою з оної світлиці вивівши її, Вассу, згаданий господар Конон за руки побиту, мов мертву, що тільки мале дихання мала, відпровадив у комірчину, що в тій же дворовій винниці є, і в оній комірчині той господар Конон, мабуть, а не інший хто, на неї, биту жінку Вассу, до шиї пояс причепивши, що нібито вона, Васса, повісилася, затягнув... А трохи згодом, як ону комірчину той же господар Конон відімкнув і двері відчинив, то я ж, найнижчий, і вищезазначені Олексій і Кирик та Микола, винники Шатилині, ту жінку Вассу поясом за жердку зачеплену і на тому поясі висячу, уже неживу побачили... Та оний Шатила до такого вищеписаного смертного вбивства причетний був підсусідка його Лук'яна Дущенка, а саме: «минулого 1746 року, а якого місяця і числа того не знаю, тільки примічаю, що Пилипового посту в суботу, перед обідньою порою, розшукавши він, Шатила, згаданого Лук'яна Дущенка в житловий двір свій, велів йому з працівниками — Лавріном Швидким, Теслею, сосницьким жителем, і Кирилом Вовком, жителем волинським, підважувати у винокурні його будинковій трубницю, і як його, Дущенка, що ту трубницю з оними працівниками підважував, угледів він, Шатила, трохи напідпитку, то розлютившись за те, вхопивши Дущенка за волосся, бив головою об стіну винничну так, що від того бою впав він, Дущенко, на землю, де на землі лежав безпам'ятний з годину; коли ж трохи він, Дущенко, опритомнівши, із землі на ноги піднявся, то сказавши йому, Шатилі, ті слова: "тепер-де, пане, я вічними часами в тебе відпрацювався і від тебе-де на той світ відходжу!" подибав від нього, Шатили, з оної винокурні в інший двір його, Шатили, де він, Дущенко, жив, і там три дні від того бою, оним Шатилою заподіяного, хворіючи лежав, а четвертого дня помер...» 107) Із цього нарису малоросійських селян-підсусідків бачимо, що цю форму народного побуту створила беззахисність селянської особистості в гетьманській Малоросії.