1) Степана Дубогризенка чотири рази бив (Греч.) нагайками «стягши убрання з нього, а сорочку Данковський напинав,» (тобто знявши шаровари, а сорочку піднімав Данк.) присланий з Глухова; а б'ючи, допитував: чи не поїдеш у Глухів, бити чолом на пана свого? і до присяги приводив, під тиранським мученням, так, що силою присягали, що не поїдемо скаржитися. А Данковський взяв з Дубогризенка — 5 золотих.
2) Сидора Будника бив чотири рази, допитуючи — чи поїде він скаржитися; і Сидір, не стерпівши мучень, підписався хрестом, що не поїде; а Данковському повинен був дати копу грошей. 3) Івана Романенка бив чотири рази, все за одне й те ж, щоб не скаржився; а Данковський таляр узяв. 4) Романа Пасічненка бив чотири рази і той від мук поклявся не скаржитися, а Данковському вісім шагів дав. 5) Дениса Друченка чотири рази бив і рубля грошей узяв Данковський. 6) Андрія Красія бив чотири рази, допитуючи — чи поїде скаржитися в Глухів; той пообіцяв, але хреста не написав і Данковському рубля не дав, а пішов до вашого державства. Грицько Друк хотів вирушати в Глухів, але бачачи таке мучення людей, відкупився, давши рубля Данковському.
Брали «грабіж»: у Кирика Різника кожух узяв; у Михайла Голубничого, не заставши його вдома, тому що багато хто в той час розбігся по лісах, «молодицю» били і кожух узяли; у Яцька Подолки, теж не знайшовши його вдома, перелякали «молодицю» і ножі забрали. Петра Біскупенка — як почав бити колодкою, вимагаючи таляра «датку», і той, бачачи таке мучення, дав 14 шагів, а решти не дав. А Данковський, будучи у нас у селі, такі чинив долегливості: курей брав по п'ятеро на день, пшона по півосьмачки, сала по два шматки; і сала «півтіла» привіз додому, дружині своїй, і півчетверті пшона.
За тим громада «молить про святу справедливість». Зі слідства не видно, що було далі, але бачачи, якого слідчого послали в Подолки, можна здогадуватися, що державець не дав себе скривдити і після такої скарги... Посполиті с. Хмелівки (Стародубського пов.) скаржилися Полуботку в 1722 р. — «скаржимося вашій панській вельможності на п. Івана Паливоду, який за допомогою покійного полковника стародубського Жоравки, заволодівши ратушним селом Хмелівкою, почав утискати нас [67) Арх. Малорос. Кол.] непомірними роботами і поборами власне з метою, щобисмо по слободах розходилися, а йому щоб ґрунти наші і двори залишилися. І справді, з десяти нас тяглих тільки один залишився, а інші по слободах, залишивши свої осілості, мусили від податків, як і ми, розволоктися».