Не знаходячи захисту в адміністрації від утисків державців, селяни шукали поліпшення свого становища переважно в зміні одного державця на іншого; коли ж крайність змушувала, то зовсім покидали батьківщину і переселялися в степи: новоросійські, саратовські й оренбурзькі. Ми вже бачили, які маси населення залишали Малоросію. Такий порядок речей ставив 113) П. З. З.; т. XI № 8555. Підтвердження цього указу т. XIII № 8578. адміністрацію в безвихідне становище, особливо щодо нагляду за рівномірною розкладкою і своєчасним виконанням земських повинностей: постійні переходи селян не давали до того ніякої можливості. Ось що писав близько 1760 р. відомий Теплов, добре знайомий з Малоросією: «до внутрішнього і власного розорення є шкода найближча малоросійському народу — вільний перехід з місця на місце, який є причиною, що бідні поміщики час від часу в більшу бідність приходять, а багаті ще більше посилюються: а мужики, не відчуваючи своєї погибелі, робляться п'яницями, лінивцями і жебраками, вмираючи з голоду в благословенній родючістю країні... Мужик, маючи владу міняти своє поселення, неодмінно шукає перш за все, як би йому знайти зручності свій хліб жувати без праці; цього ради не допускає обтяжувати себе ніякою зайвою роботою. Між тим поміщики, що рясніють землями, або пограбованими государевими, або за борг шинковий собі присудженими, або по сходу лінивців, що всередині лежать, звичку мають поселяти таким чином: спершу визначити слугу, нарядженого у бідних поміщиків підмовляти, спокушаючи багатьма пільгами, що вельми легко їм і вдається, тому що бідний більше змушує мужика свого працювати, ніж багаті, якщо кредиту іншого до того в нації не має; потім виставити на порожній своїй землі великий дерев'яний хрест, на якому для грамотних надпише, а для неграмотних свердловинами проверченими означить, на скільки він літ новопоселенцям обіцяє пільги від усіх чиншів, тобто оброків і панських робіт. Між тим мужики празднодільні і лінтяї про те не залишають навідуватися, де і з скількома тимчасовими свободами хрест виставлений на поселення слободи, і, провідавши, вибирають місце, яке їм пільговішим здасться.»
Розділ VII. Обмеження прав селян у XVIII столітті
сторінка 76/99