При цьому селяни частково міняли старих державців на нових, а переважно йшли в новоросійський край і на Запорожжя. :?*) Про розшуки в таких випадках своїх підданих державці просили колегію, а колегія у свою чергу наказувала за зробленими вказівками полковим канцеляріям про повернення втікачів. Такі розпорядження здебільшого не досягали цілі; так гадяцька полкова канцелярія в 1778 р. писала в колегію: «багато людей гадяцького полку козацької, посполитої і підсусідської статті, козачої — за білетами від сотенних правлінь, а посполитої за відпускними від їхніх власників і наказчиків даними, віддаляються на заробітки в донські станиці та в інші тамтешні місця на строки і після закінчення бутності їх там оних строків, залишаються вже безповоротно на проживанні, як свідчать повідомлення, що часто надходять у полкову канцелярію про вчинення щодо них довідок.» Таким чином ні указ 10 грудня, ні генеральний опис не зупинили селянських переходів; як бачимо, селяни мали повну можливість іти за білетами і без білетів за межі Малоросії; але й у Малоросії не важко було залишати державців без дозволу, а ще легше можна було знаходити новий 124) (Див. приміт. 117) притулок, не маючи жодних білетів, установлених указом 10 грудня. Гадяцький полковник Крижановський писав у колегію в 1769 р., що хоч і заборонено власникам приймати селян без письмових відпускних колишніх власників, «а в тутешніх малоросійських місцях власники приймають без свідоцтв тих, хто приходить, без будь-якого побоювання якого-небудь не тільки штрафу, але й відповіді; в інших місцях за прийом селян і за пожиле стягуються чималі грошові штрафи і самі селяни, що пішли, від них відбираються; а тут навпроти того, власники прийомом чужих підданих хороші мають вигоди, і не тільки від штрафу чи відповіді вільні, але й належного з них окладу не платять і підданих, що пішли, не повертають, а населяють ними на свою користь великі, нові й небувалі слободи. Замість того весь тягар стягнення примушуються нести піддані та підсусідки, що залишилися від втечі, і не інакше як терплять це як покарання за те, що вони від втечі на своїх місцях залишилися.»
225) Позитивно можна сказати, що заходи уряду проти селянських переходів у Малорос(і, викликали результати абсолютно протилежні: селяни в цей час, як би передчуючи швидку втрату своєї свободи і скористатися поки ще, нею, являли собою бродячу масу і тим самим викликали адміністрацію.
Уже під час своєї поїздки по Малоросії, у 1765 році, Румянцев про посполитих селян зробив такий висновок: