Живо батуринської мври. 50 обмач, Про тов Пшениць. - 5 чверті.
Пшона 5 -5 о В ооа. © то З'м'я. 5 -5 По квартв масла від вола, всього 300 кварть; по кварт олфі відь вола, всього 300 кварт; вівець - 230; кабанов годованихь – 300; арени, ши орнйРоривь м, ть її про курей 200 золотих.
Кожного року власної своєї гречки накидає по 300 четвериків на всіх мужиків; і ту гречку, передравши на дрібні крупи жорнами, віддаємо йому 150 четвериків, половинну частину крупів, які відвозимо щороку і то на своїх власних конях у Москву, до міста Ригіна, в якому шляху через бездоріжжя позбавляємося своїх коней і піші звідти приходимо.
Прядива на всяку жінку, скільки буде в хаті, свого накине; з якого прядуть пасом по 20; а до того зі свого власного прядива кожна жінка напрядає пасом 20, на мотовило косого сажня, пасом. і і : > її Пшоно і горілку куфами возимо в Москву до Орла, своїми кіньми і за свій харч, і до міста Тули. Сіна на степу накошуємо скирт по 300; а на ту косовицю кожен господар по два чоловіки, або сам, найнявши до себе іншого, йдемо за своїм харчем, і через те все літо косимо. А коли впораємо сіно, то там же на степу через усе літо і зиму, два чоловіки почергово, стережемо того сіна; яке сіно навесні прикажчик продає скирту по два рублі і по три, згінникам (гуртовщикам), і куди він продасть, то ми все до того місця перевозимо своїми кіньми.
На тому ж степу зву пе 'орували, а тепер ми йому комендавту оремо тоть стеш своїми волами, і ріллю сфемо, на скілко соти кіш. І коли настане час, то опую пашу (залишивши свою в полб роботу) потиснувши, перевозимо; і не імфючи себе вільного не тизко буденного дня, а й тижневого і святкового, молотиме і пораемо; а себ через все лто нічого не ЧЕ 9, чаті ми. ь < Ре.
Що й придбаємо; і так — за немалою тяжістю і незносною роботизною, останнього, хто мав у себе, убожества лишився, а інші із села, не маючи чим би то відбути, пішли.
У Глухів до його ж госп. коменданта, безупинно сіно і пашню, яку мужиками приробить, возимо; і коли привеземо і поскидаємо у дворі його в Глухові з возів сіно і пашню, то він сам г. комендант накаже нас відпустити і возимо неділь по дві дрова до винниці і до двора, за свій харч; також груби топимо, муку сіємо, воду своїми власними кіньми по цілому місяцю в Глухові почергово до двора його возимо і, харчуючись там, останню свитину з хребта збуваємо.
А цього 1728 року, коли привезли його в Глухів, то оп госп. комендань загинув нас у село Вихторів і там репетувала ми йому сушками па жито, педль чтирі, своїми володарями і за своєю їжею.
А всіх тільки мається нас у Шаповалівці мужиків достатніх, убогих і підсусідків вісімдесят.» 55) 56) Особливо скаржилися шаповалівці на прикажчика (якого в нас ніколи не бувало, кажуть вони) за його жорстоке поводження: