Таким чином, із виголошенням польських панів; право останніх на поземельну власність перейшло До «війська»; гетьмань, будучи представником останнього, міг роздавати військову землю старшин і рядовому товариству, за їхню «військову» службу. Поспільство, яке жило на такій землі, з переходом її у влади однієї особи, ставало в обов'язкові відношення до останнього, тобто мало за користоване землею віддавати державатам, власнику, відому частину своєї праці. З такого поспільства в послідуванні і утворилося малоросійське селянство, як стан невільний.
Військові землі гетьман став роздавати, як тільки отримав самостійну владу, тобто починаючи з Хмельницького. Хмельницький роздачу земель почав підтвердженням колишніх поземельних прав — монастирям: так, в універсалі його 1648 р. читаємо:
«Жадали від нас держоодинове батькове монастиря загальножитнього густанського, іж маючи від благочестивих князів і панів побожних християнських ктиторів, на церкву божу п на хвалу імені його святого надаве, за відпущення гріхів своїх, не мало й грунту для виховання пристосувавши с0б% захоплюючи його землі тільки по праву сильного...
І якби російська адміністрація не підтримувала в цей час (переважно в 1722 — 1752 рр.) козаків різними заходами (на зразок ревізії 1795 р. і указу 1759 р. січ. 8, що забороняв козакам продавати свої землі), то їм загрожувала б доля, однакова з малоросійським селянством. Доля малоросійського козацтва, як стану, може бути предметом окремої монографії для розуміння гетьманщини. «...старанєм і працею своєю і ґрунти і хутори, а при тім і для помочі своєї, приспособили людей убогих.... предто просили нас, аби з їх ґрунтів і хуторів до війська підданих їх не приймали і їх ґрунтів, так лісів, яко і сіножатей і пасік... що ми на їх просьбу, яко богомольців своїх, вціле, без жадного нарушення, заховуєм під ласкою нашою» *°).
Скільки водимо з подібних актів, майже всі мопастирі отримали таке підтвердження.
Затим Хмельницький затвердив поземельні права тих із колишніх великих землевласників, які допомагали йому у війні за визволення, так, напр., у 1656 р. Хмельницький затверджує за братами Рубцями кілька сіл, якими вони володіли і за поляків; «маючи взгляд на панів Рубців, Михайла і Іллю, і на прислугу їх у війську нашім запорозькім, подалисьмо їм в посесію села Курознове, Раженичі і друг. маєтності їх власні, в повіті стародубськім будучи».
17). В іншому універсалі його ж, 1657 р., читаємо, що «позволив де он гетьман, шляхті, якую Бог всемогущий до війська запорозького наклонив, маєтностей і ґрунтів їх власних уживать, як іздавна вони уживали» *3).