Далі Дуров пояснює, що ще в 1719 р. вказував гетьман Скоропадський тодішньому стародубському полковнику — доглядати, щоб як світські, так і духовні власники не привласнювали собі посполитих земель на шкоду загальнонародним повинностям, але що наказ гетьманський не виконувався і не виконується.
Апостол відповідав: за довідкою в генеральній канцелярії, виявилося, що в «рішучих пунктах» 1728 р. велено:
«у Малій Росії маєтностей та іншого нерухомого, так як і у Великій Росії, бути продажу вільному, крім іноземців, а хто що купить, тому бути під судом малоросійським і нести повинності з іншими нарівні», тому гетьман знаходив, що «купівлю і продаж ґрунтів та іншого забороняти не можна в силу указу її імператорської величності згідно з правами малоросійськими; тільки б купівля і продаж була добровільна, правна, а не насильна і не підложна...» 108) Гетьманська відповідь Дурову показує, що гетьманська адміністрація не любила порушувати питання, які могли суперечити особистим інтересам її членів.
При такому стані справ не тільки майнові інтереси селян страждали, але й сама їхня особа ставала незахищеною.
До цього часу малоросійський селянин особисто був вільний і міг переходити з місця на місце, ніким не утискуваний. 1714 р. монастирські піддані Тулиголов залишили свої ґрунти і перейшли на землі [нерозбірливо] 109) У моєму зібранні актів, у маєтку прилуцького полковника Андрія Марковича, у тому ж селі, Антоній Стаховський докорив Марковичу в зазіханні на монастирську власність. Полковник у відповіді своїй ясно висловив — як неприродно було для того часу посягання на особу селян, — «Про підданих тулиголовських, — писав він Стаховському, — які б були від послуху кафедрального до мого млина віддалені, аж ніяк не відаю. І якщо хіба нині хто з них повз мою відомість прийнятий, велю оного, коли такі кріпосні у кафедри піддані суть, що невільно звідти з-під держави тієї виходити, головою, кому ваше преосвященство розкаже, видати.» 110) Але в тридцятих роках XVIII ст. зустрічаємо вже офіційні прохання державців про попередження переходів селян. У 1738 р. державець Микола Бороздна писав гетьману: