Потім останнього чоловіка запитали: хто б то їхав і звідки? — тоді і той відповів: боярське, мовить, дитя веземо в науку і поїхав геть. А вона, Сейневичка, приїхавши в Курковичі, довідалася від тамтешніх жителів, що їдучі московські люди питали, мовлять, шляху до Семенівської і до Корсакової слободи... Потім вони, біглі селяни, виправили пізно одного свого чоловіка до неї, Сейневички, який, прибігши, просив, аби дозволила їм у корчемній стодолі переночувати; за яким їхнім проханням вона, Сейневичка, дозволила ночувати; а на день завтрашній, коли вона запитала: що б були за люди? відповіли: ми, мовлять, люди чернечі (монастирські) і, якщо ти нас за підданих своїх мати хочеш, то дозволь нам у своїх порожніх прожити хатах; і так, за дозволом її, Сейневички, проживши кілька тижнів, пішли звідти втечею в повіт брянський...» 83) Ось такі вихідці з Литви і Росії і становили більшість лізних селян у Малоросії. Становище їхнє було найжалюгідніше: не маючи пристановища, із сім'ями, за відсутності попиту на поденну працю, вони шукали притулку здебільшого в державських слободах.
39) Арх. Малорос. Кол., № 918. Державці, купуючи незаселені землі, для обробітку яких не вистачало наявних рук їхніх підданих, і маючи на увазі пропозицію праці від лізних, стали останніми заселяти ці землі, стали на цих землях садити так звані слободи. Осадження слобід провадилося так: бажаючи заселити пустопорожні свої землі, державця звертався до гетьмана або до місцевого полковника і просив дозволу — закликати слободу. Таке прохання задовольнялося майже завжди, на тій підставі, що слободи сприяли збільшенню народонаселення і розвитку господарства та промисловості.
Представляємо тут кілька уривків з таких дозволів, які ясніше окреслять походження слобід і їх населення. нихас ірису МА” грь:..