1) під час визволення Малоросії дозволялося садити слободи тільки з метою допомагати збільшенню народонаселення, тому вільно було йти на слободи як козакам, так і посполитим, без жодних обмежень. З цією ж метою і пільги в перший час слобожанам були дуже великі (право винокуріння). 2) Для множення народонаселення садила слободи іноді й сама адміністрація (Дешковичі). 3) З плином часу, коли перехід місцевих селян з місця на місце став утруднювати адміністрацію 6) Арх. Черніг. Каз. Пал. Опис Малорос. 1767 р., сотня новоміська, арк. 7., слободи садити дозволялося тільки людьми вільними, легкими, що не мали пристановища (лезними), переважно вихідцями литовськими.
4) Слободи садили державці й монастирі на своїх землях із зобов'язанням — дати поселенцям певне число літ свободи (слободи) від усіляких повинностей; а після закінчення пільгового часу слобожани зобов'язувалися бути повсякчасними підданими землевласника. Ось у цих-то слободах і думали знаходити спокійний прихисток селяни, утисковані своїми державцями.
Але слободи були лише тимчасовим прихистком від панських насиль; пільговий час, дійсно більш чи менш, убезпечував від свавілля як особу, так і працю селян-слобожан; але після закінчення слободи для них наставали іноді часи й гірші, ніж ті, що змусили їх кинути рідні попелища. На слобожанина державець дивився далеко вже не тими очима, як на тяглого селянина; останній протестував проти його насиль, доводячи, що якщо він і зобов'язаний панові послухом, то послух цей має бути мірний, оскільки він сидить на своєму ґрунті, яким володіє з діда-прадіда — а що міг заперечити слобожанин, коли починав його тиснути державець? — Будь-який опір при цьому панській владі міг закінчитися тим, що його виженуть із сім'єю, без шматка хліба, і йому доведеться наново обзаводитися тим, чим він щойно обзавівся...
Слобожанин в очах державця був безвідмовний, бо він сам добровільно зобов'язувався бути його повсякчасним підданим. Так дійсно було і на самому ділі. Уявімо для прикладу, як садилася слобода Душатин (Суражського пов.). Садив Душатин Іван Даровський, близько 1710 р.; ця людина при Скоропадському користувалася великим впливом, будучи «господарем двору рейментарського», тобто головним управителем гетьманського господарства. Даровський був вихрестом з євреїв і зблизився зі Скоропадським, коли останній був ще стародубським полковником. За безхарактерності Скоропадського Даровський заправляв у нього не тільки господарством, а й мав вплив і на адміністрацію.