28) Арх. Малорос. Кол., № 8757. Ми не наводимо тут царських жалуваних грамот, оскільки вони давалися переважно на підставі гетьманських універсалів і містять у собі, здебільшого, дослівне повторення цих документів, що населяли ту чи іншу маєтність. Але вже в 1662 р. селянам ясно наказується — бути послушними власнику маєтності і відбувати на його користь звичайну (звиклу) повинність. За тим, у наступних універсалах — посполиті селяни, без будь-яких винятків, зобов'язуються послухом власнику (державці) населеної ними маєтності. У тих же уривках із жалуваних універсалів ми бачимо скрізь назву тяглих селян. Тяглими селянами взагалі називалися ті, які мали осілість, тобто ґрунт (садибу), польову землю і робочу худобу. Тяглими (за литовським статутом — отчизними) селяни називалися на відміну від люзних селян, які не мали осілості і переходили з місця на місце, поки не оселялися де-небудь на «слободі». Середину між тяглими і люзними займали — городники, що мали одну садибу, з городами, без польової землі.
Побут тяглих і городників мало чим різнився між собою; перші були заможніші і жили хлібом, заробленим на своїй землі; тим часом городники заробляли хліб на чужій землі; ті, що мали худобу, — половинщиною, а ті, що не мали її, — скопщиною. Таким чином малоросійські селяни, за особливостями свого економічного побуту, ділилися на тяглих, городників і люзних.
Одержавши за універсалом маєтність, державця отримував разом з тим право і на «послушенство» тих селян, які мали в цій маєтності свої осілості, тобто тяглих і городників.
Але межі «29) Походження цієї назви від польського luźny, luźny = той, що тиняється без діла, вільний, послушенства», як ми бачили, ясно не означалися (всяке належне послушенство і тільки), і ця невизначеність у відносинах між державцею і його новими підданими тягла за собою неминучі між ними суперечки.
За «надачею» гетьмана, державець отримує маєтність, село або іншу населену місцевість, з усіма належними до неї приналежностями, тобто поземельними і водяними угіддями, і право на послух осілих селян — жителів цієї місцевості.
При цьому в селян виникає два питання: 1) чи отримує державець, разом із маєтністю, право власності на землі, що перебувають у володінні в них, у селян? 2) Якого роду послух повинні віддавати вони, селяни, державцю їхньої маєтності?