а сльозоточивими очима вічно зі своїми красними тамтешніми селищами і угіддями попрощавшися, щодуху на сю сторону Дніпра перебирався і де вподобавши, по різних сьогобічних полках україно-малоросійських, для життя свого обирав і засідав місця; а особливо в полку полтавському засів по ріці Орелі новими містами... і вся сьогобічна Україна, що перед тим малолюдною була, від того часу тогобічними людьми українськими наповнилася і примножилася...» 85) Задніпровські вихідці були щасливі: вони перейшли на Полтавщину, коли вона, через своє безлюддя, була майже вільна від пансько-державських домагань, і тому вихідці, оселившись тут, безперешкодно вписувалися в козацькі компути і тим більш-менш зберегли свою свободу і надалі. Інші вихідці з Польщі (Білорусії) та Росії, що насунули на північ Малоросії (по Десну і Сейм), були менш щасливі. Північна Малоросія, власне так звані «городи», поступаючись південній якістю земель, була багатша за неї різноманітністю поземельних угідь: тут були ліси, озера, річки, луки і все, що потрібно для господарства і сільських промислів. 85) Крім того, вона була багатша за південну і містами (Почеп, Погар, Стародуб, Новгородок, Любеч, Чернігів, крім менших — містечок). Тому, і за поляків, північна Малоросія привабила до себе більше панства; тут були позаймали собі маєтності Пясочинський, Оссолінський, Кисіль, тому що тут уявлялося господарсько-промислових зручностей набагато більше. 85) Величко, II, 555 і 556.
86) Вказівка на розвиток промисловості в північній Малоросії збереглася досі в назвах сіл і хуторів будами, руднями, гутами, що на півдні майже не зустрічається, більше поміщицьких маєтків, ніж у південних степах, де міг безбідно панувати тільки такий багатій, як Вишневецький. З вигнанням поляків і малоросійська старшина насамперед звернулася за маєтностями — на північ.
Тому польські та російські вихідці хоч і знайшли тут, у Малоросії, порожні землі, яких шукали для поселення, але землі ці були вже зайняті військовою старшиною, яка задарма поступатися ними не хотіла. Землевласники, як ми вже сказали, добре розуміли, що замість того, щоб сперечатися з тяглими селянами, набагато легше підпорядкувати собі люзних селян; люзний був бездоминком і за шматок хліба погоджувався на будь-яку пропозицію державця, що пропонував йому оселитися на своїй вільній землі. Люзних селян було багато; крім місцевих, що покидали свої осідлості від державських насильств, вони натовпами заходили з Польщі та Росії, намагаючись позбутися голоду і кріпосної залежності.
Вони' так і звфетні були в Малоросії під ім'ям «знахожих людей».