Я, Купрій Горбачонок, коли жив під ратушею стародубською, то давав один талер побору, а як дістався Паливоді в підданство, давав щороку по чотири талери, осмачку вівса, 80 возів дров; крім того, Паливода визначив мені орного поля на 8 осмачок, яке я щороку орав, засівав і зжинав одним своїм двірком, крім сінного покосу і особливих його, Паливоди, уставічних пригонів. Від таких тягарів змушений був, залишивши свою «вітчизну», вийти в село Курковичі, в підсусідки...
А в нинішньому 1722 р. він, Паливода, підманив мене повернутися в Хмелівку і обіцяв з моєї землі, засіяної житом, дати мені скопщину. Покладаючись на його слово, я перейшов знову в Хмелівку і накосив на своєму ґрунті возів 30 сіна; але він, Паливода, обдурив мене: і сіно моє забрав, і скопщини не дав, і довів мене зовсім до розорення: «бо я через літо заробив бим собі і дітям своїм шмат хліба...» Іван Пилинович, «не мігши незмірних тяжестей знести, мусив оставити свою отчизну і пріч од Хмелівки сільця піти, а він, Паливода, забрав у мене пеньки ручець 68) кіп 10 і три стоги сіна і вижив мене зі спадщини моєї»...
Нетяженок від безмірних робіт і податків змушений був осілість і ґрунти свої покинути й піти на слободу Костобобр...