Малорос. поспол. селян. г-во => Бути в послуху гетьмана — селянам було дуже стерпно; особистої повинності вони в таких випадках здебільшого не несли, а платили чинш. Але Домишлин недовго побув у гетьмана; він незабаром віддав його Орлику, а коли останній пішов з Мазепою, Домишлин був пожалуваний Петром В. — Полуботку. Полуботок, отримавши тоді, між іншим, і відоме придніпровське містечко Любеч, хотів округлити свої володіння і виміняв Домишлин на с. Боровичі та сл. Боровицьку — військовому товаришу Василю Полуницькому.
Це було в 1710 р., а через п'ять років домишлинці писали гетьману: «з горким нашим плачем і неутомимими слезами, прибігаєм до велможности вашой .. ускаржаємся на п. Полуницького, державцю нашого домишлинського, од которого незносне і невиповідіме поносим долегливости і утяженя, так в работизнах уставичних, яко і в подачках не мірних. За прежніх державців, платили в год по півталяра 62) грошей і по півосмачки вівса; а тепер Полуницький бере од двора по 16 шагів грошима і по три четверики вівса.
І так робить — що хоче; особливо, коли всіх нас загоном вишле з робочою худобою, в Любеччину, в своє село Козел, для оранки і сівби... і працюємо ми там тижнів по шість, по сім, без відпочинку; і нехай би ще ми самі відправляли польову роботу, а то й тут, у Домишлині, дружини і діти наші щодня на панщині, у дворі п. Полуницького. Але й це ще не все, — почав він п. Полуницький обкладати нас різними поборами: виїхавши днями до Чернігова, наказав своїй пані брати з нас, дивлячись по багатству, у кого золотих (==20 к.) 20, у кого талярів 5, 62) Таляр — 60 к., у кого золотих 10... За несплату цього побору, пані посадила дружин і дітей наших у в'язницю (до в'язеня туремного) і мучить їх не по-християнськи, обставивши міцною сторожею і не дозволяючи нам і хліба їм подати. І все це — щоб ми заплатили покладений побір. Та й майном нашим розпоряджається п. Полуницький, як своїм: бере з наших стад собі баранів, які ситніші, на вибір, за що й слова йому не кажи... землі наші власні також самовільно відбирає (йде перелік відібраних нив). А ми гетьманські універсали мали на свої землі, а він Полуницький їх відібрав; борті наші рубає і знищує...» Прохання це підписано:
«вся загальна громада домишлінська од мала до велика».
63) Скарга домишлинців передана була в генеральний суд, який витребував до відповіді і державцю, і підданих його.
Полуницею виправдовувався: