Відділ III. 1. Історичний розвиток законоположень про губернаторів та їхніх товаришів

3. М 719. = ЕШОЗ. М 10.311. яко губернатор новоросійський кн. Потьомкін °). Втім, ще раніше, у 1739 р., генерал-губернатор московський отримав право бути присутнім у московській сенатській конторі “) — одне з прав, що належать генерал-губернаторам і понині; Остаточно ж відмінність позначилася із заснуванням губерній, коли государевий намісник або генерал-губернатор, а в столицях головнокомандувач, різко відокремилися від правителя намісництва, або губернатора °). Віце-губернатори, як головні правителі губерній, особливо часто зустрічаються: у Москві, Києві, Архангелогородську, Виборзі та ін. °). Але нерідко віце-губернатор управляв і провінцією — особливо в Сибіру °): коли від тобольської, наприклад, губернії відокремлена була провінція іркутська, то управління нею доручили віце-губернатору °). Але найчастіше віце-губернатори перебували при губернаторах, як їхні помічники. Заснування губерній надало іншого сенсу посаді віце-губернатора: як поручник правителя, він був зроблений начальником казенної палати. Крім того, у Москві, незабаром після заснування перших 8 губерній, ми зустрічаємо управителя Єршова "), який був головним її начальником. Але потім той-таки Єршов, при московському губернаторі кн. Ромодановському, був віце-губернатором. Але все це — винятки. Звичайно ж на чолі губернського управління стояв губернатор — «російський імператорський губернатор», як сказано в одному указі 1756 року °). Відмінність губернаторів військових від цивільних у цей час ще не позначилася: втім, Волинський, будучи губернатором в Астрахані, називався цивільним °). У губернатори призначалися зазвичай особи генеральського рангу, але зустрічаються винятки: в Астрахані — губернатором був полковник Волинський '); у Казані в 1725 р. бригадир Фамендін °). Штатами 1763 р. встановлено губернаторам бути в ранзі 3 або 4 класу. Перші губернатори іменувалися іноді «боярин і губернатор такий-то» 3): допетровська форма «боярин і воєвода»: М. № Подібно до своїх попередників, воєвод 17 ст., подібно до підлеглих їм провінційних і городових воєвод 18 століття — губернатори мали при собі товаришів. Але тоді як ставлення обласних правителів до своїх товаришів у 17 столітті не було чітко визначено законодавством, що глухо наказувало «государевим ділом промишляти сообча» 4), Петро В., запровадивши в адміністрації начало колегіальне, більш чітко визначив ставлення губернаторів до їхніх товаришів. У 1713 р. він «учинив Ландратів — у великих містах по 12, у середніх по 10, у менших по 8», і наказав губернаторам усі справи робити і підписувати разом з ландратами, будучи над ними президентами, що мають по два голоси 5). З цих ландратів, що обиралися дворянами, по дві людини поперемінно перебували при губернаторі, а інші начальствували над підпорядкованими їм долями дворів 8). І слідом за скасуванням ландратів, губернатори мали при собі товаришів: віце-губернатори, якщо тільки не були самостійними начальниками губерній, були помічниками губернаторів. Доношення в сенат, за відсутності губернаторів, наказувалося надсилати за руками віце-губернаторів 7”). Але якщо віце-губернатор був самостійним правителем губернії, він мав своїх власних товаришів: зустрічаємо вирок московського віце-губернатора Єршова «з товаришами», зустрічаємо товариша у віце-губернатора виборзького), Московський же віце-губернатор кн. Юсупов товаришами мав 4 радників *), а з одного указу 1734 р. видно, що при деяких віце-губернаторах було по два товариша, при деяких по одному, при інших же зовсім не було 3). — Іноді товаришем губернатора бував інший губернатор: у 1711 році азовський губернатор Апраксін мав у себе товаришем губернатора ж Толстого.