Відділ I. Загальний погляд на розвиток обласного…

3. Відсутність співучасті до суспільного інтересу, до земської справи, переважала також і у вищому стані — у благородному шляхетстві. Якщо в 1763 р. Катерина була змушена звернутися до сенату з такими прикметними словами: «присутні в сенаті мають міжусобну незгоду, ворожнечу і ненависть і один одного справ не терпить, а тому й розділяються на партії, і намагаються підшукати один одному причини прикрі — словом сказати, чинять зовсім розсудливим і доброзичливим людям справи невластиві; що ж від того очікується? Одна тільки безмежна злість і розбрат, а тим самим. П. С. З. № 6894. — П. С. З. № 6318. Урядові коштувало також великих зусиль змушувати обивателів сіл мостити й утримувати в справності по селах вулиці, щоб бруду на них не було [а тим са]мим ні інтересам Нашим, ані підданим бажаної користі не приходити» 1). Якщо, кажемо, з такими словами зверталася імператриця до вищих представників шляхетства, що стояли на чолі державного управління — то що можна сказати про провінційне дворянство — про відставних прем'єр- і секунд-майорів, капітан-поручиків, сержантів і капралів, які проживають у своїх віддалених сільцях? 2) Державна служба довгий час лежала і на цьому стані як тягло, як панщина. А відомо, як важко для шляхетства було це тягло, від якого вони всіляко намагалися звільнитися. Відома, наприклад, розповідь Данилова про зятя свого Астаф'єва, який, одержавши велику спадщину, недбало став у полку служити, і, знайшовши в полковому секретарі милостивця, постійно брав домові відпустки: дасть, бувало, секретареві душ 12 чоловічої статі з дружинами і дітьми, і одержує пашпорт 3). Коли за Петра II, у 1727 р., до Москви від кожної губернії призначалися депутати для складання нового уложення — то депутати ці з'являлися так неохоче, що в 1728 р. у тих, хто не з'явився, наказано відписувати в казну вотчини і маєтки 4). Звільнені від обов'язкової служби Петром III, дворяни стали відмовлятися і від служби земської. Сумну, але характерну рису шляхетства 18 століття, представляє нам Блум, у своєму творі про гр. Сіверса. Коли Сіверс був новгородським губернатором, обиралися депутати від дворян у комісію для складання проєкту нового уложення. Сіверс запросив дворян своєї губернії приступити до виборів, але один із них відмовлявся, стверджуючи, що іменним указом Петра III дворянство звільнене від служби обов'язкової. А як іноді відбувалися вибори депутатів? Вкажемо на один приклад. На запрошення генерал-губернатора Румянцева, шляхетство ніжинського і батуринського повітів з'їхалося для вибору депутатів у 1767 р. У предводителі, а потім і в депутати, обраний був земський суддя, Лазарєв незабаром і помер. У присудженні покарання Лазарєву судом взяті були до уваги, як circonstances atténuantes [пом'якшувальні обставини], дві обставини: що вбитий ним Пантелєєв був власний селянин Лазарєва і 2) штаб-офіцерська честь злочинця. Інший випадок не менш характерний. Відставний поручик, Василь Нестеров, будучи в п'яному вигляді, у 1753 р. одного свого селянина, Пилипа Тихонова, бив, пік вогнем, і потім вночі посадив його зв'язаним під підлогу, де знівечений скоро й помер. Нестеров 9 років утримувався у воронезькому острозі, бо юстиц-колегія не знаходила точних указів: «Що чинити поміщикам, селяни яких помруть від покарання». П. С. З. 1. 291. 14. 450. Утім, іноді поміщики за зловживання своїми власницькими правами піддавалися суворому покаранню: так, наприклад, суворо була карана «мучителька і душогубиця» вдова Ніколаєва за те, що «чималу кількість своїх кріпосних людей мученицьки вбивала до смерті» № 13. 2111. — 3) Див. історичні листи гр. Соловйова. в Р. В., 1858 р. № 18. — 4) П. С. З. № 5281. 5348. Григорій Селецький; на місце ж його предводителем обрали відставного полковника Тарнавіота. На тому діло і стало. Не давши Селецькому повноваження, не склавши наказу, шляхетство самовільно роз'їхалося, відклавши закінчення справи на цілий місяць. Після закінчення цього місяця, з'їхалися вдруге, і приступили вже до складання наказу. Але тут-то й почалася комедія: замість того, щоб пояснювати свої потреби і бажання, стали міркувати про обставини, що зовсім до справи не стосуються. Тоді деякі з дворян, у тому числі й депутат Селецький, стали їм суперечити, нагадуючи про пряму справу. Шляхетство так озлобилося на Селецького, що, забувши під присягою зроблену йому довіреність, воно скористалося простотою полковника Тарнавіота, і змусило його обрати іншого депутата — підкоморія Григорія Долинського. Даремні були всі умовляння генерал-губернатора Румянцева: «вони не справили в цих заблукалих ніякої дії».