Blu42 Media

Вступ: Завдання дослідження, історичні межі та джерельна база

сторінка 3/73

Ш Ми зупинилися, таким чином, на 18 столітті — епосі найцікавішій, сповненій для нас найжвавішого інтересу. Серед обставин 18 ст. складалися наші суспільні звичаї, вироблялися корінні начала нашої адміністративної системи, що зумовили її своєрідний устрій; серед обставин 18 століття визначався цвіт станової кістки, виростали і запасалися життєвими правилами славнозвісні герої Крутогорська; серед обставин 18 століття вироблялася адміністративна централізація, складалася урядова опіка.

Під впливом цих нових начал нашої адміністрації видозмінювався колишній характер обласного управління, впроваджувалися в ньому нові форми: фіскальний і військовий характер обласних правителів 17 століття замінювався цивільним і благоустрійним характером правителів пізнішого часу — з охоронця інтересів скарбниці обласний правитель перетворювався на господаря і опікуна губернії; з'їжджа хата перетворилася на губернську канцелярію, з якої утворилися теперішні палати; не цілком визначений порядок діловодства замінювався складною канцелярською процедурою. У 18 ст. виробилася більша частина тих адміністративних форм, які існують і понині: ми думаємо, тому, що для правильної постановки, для задовільного вирішення безлічі тих питань, які останнім часом стали дедалі більше викликатися зміцнілою суспільною самосвідомістю — необхідне всебічне вивчення 18 століття.

Між іншим, що представляє нам наша ж історико-юридична література для вивчення 18 століття? Але не перебільшуючи, можна сказати: майже нічого. Більша частина наших історико-юридичних досліджень присвячена часам найвіддаленішим: на 18 ж припадає найнезначніша їх кількість. Ми не говоримо про нещодавно виданий твір п. Дмитрієва, з яким ми не встигли ще ознайомитися, не говоримо про чудову свого часу дисертацію п. Кавеліна, що зображує розвиток судоустрою і цивільного судочинства від Уложення до заснування губерній, яка становить тепер майже бібліографічну рідкість — але дослідження Арсеньєва, Віцина і Троцини, при своїх відносних перевагах, не заповнюють позначеної нами прогалини в нашій історико-юридичній літературі.