3. Уложення Гл. Х. 20. — 1) 9787. 2865. — 4 П. С. З. того] часу не відрізнялися ні чесністю, ні правосуддям. Таким чином, від одного тільки царя суспільство чекало безсторонньої розправи, а між іншим верховна влада, скинувши з себе допетровські риси, перестала брати участь у безпосередньому відправленні суду, який повинен був провадитися її ім'ям у встановлених судових інстанціях. Ці судові інстанції були різні за царювання Петра В. і за його наступників. За існування судових місць, встановлених Петром В., справи рухалися в такому порядку: на провінційні і городові суди апеляція приносилася в суди надвірні, на суди надвірні — в Юстиц-колегію, на колегію ж чолобитні подавалися сенатському секретарю, який, з доповіддю государю, пропонував справу на розгляд і рішення сенату. Ті, що насмілювалися скаржитися государю на рішення сенату, підлягали смертному засудженню 1). Зі скасуванням же судових установ Петра В. і зосередженням судової влади в руках обласних правителів, судові інстанції були такі: нижчим ступенем суду був суд воєводський, на який апеляція подавалася губернатору; на губернатора — в юстиц-колегію, на колегію — в сенат. Провінційному воєводі не дозволялося апелювати на рішення воєводи городового; але якщо останній знаходився на далекій відстані від губернатора — у такому випадку апеляція на його рішення подавалася провінційному воєводі *). Це був загальний порядок руху судової справи по інстанціях, з якого допускалися деякі винятки.
2. У зв'язку зі встановленням ліствиці судових інстанцій, знаходиться визначення апеляційного обряду. Утім, цієї останньої мети законодавство досягло тільки в 1762 р., коли був встановлений той обряд апеляційний, який у головних своїх рисах зберігся і понині 3).
3. Встановивши правильну ліствицю судових інстанцій, визна- ) П.С.